Назва селища Підкамінь, що розташоване неподалік від м. Броди на Львівщині, походить від величезного каменя — піскового останця, який височить на горі Рожаниця. За переказами, ще в княжі часи тут існувала чернеча обитель, яку заклали втікачі Києво-Печерської лаври. Результати археологічних досліджень засвідчують існування у ХІІІ ст. тут храму, який мав оборонний характер. Це була двохярусна споруда: перший поверх — келії, другий — церква. До того часу належать дві печери, розміщені у глибині гори під теперішнім монастирем.

Вперше в історичних документах монастир згадується під 1464 р., коли власник Підкаменя Петро Цебровський запросив домініканців в це селище, щоб вони розвивали тут духовне життя. Відтоді до початку XVII cт. обитель кілька разів спустошували татари. Домініканці щоразу покидали Підкамінь, а потім знову поверталися. В 1612 р. вони розпочали будівництво храму та монастиря. Того ж року ченці принесли із собою образ Божої Матері із Дитям. Храм будували довго — з 1612 до 1695 р. У період турецько-татарських нападів ченці переховувалися у Бродах, забираючи із собою ікону, яка вже на той час прославилася численними чудами. Лише 7 листопада 1676 р. домініканці знову привезли ікону до Підкаменя.

Сучасний архітектурний ансамбль монастиря склався впродовж ХVІІ — ХVІІІ ст. До найцінніших пам’яток комплексу можна віднести костел Успiння Пресвятої Богородицi (1464–1760), монастирськi келiї (1612–1746), обороннi споруди — мури, дзвiницю та башти (1702), коринтську колону з фігурою Богородиці (1719).

Період розквіту Підкамінської обителі припадає на XVIII ст. У 1746 р. при монастирі можна було здобути вищу богословську освіту, а також опанувати різні ремесла. Та найбільшу славу монастирю принесло проголошення ікони Богородиці чудотворною, а гори Рожаниці — святою. В 1725 р. Папа Венедикт XIII прислав для неї із Рима золоті освячені корони. Самі ж урочистості щодо вшанування ікони відбулися в 1727 р. Загальна кількість учасників свята сягала 200 тисяч осіб (під час аналогічної коронації в Ченстохові зафіксовано 150 тисяч паломників).

Під час світових воєн монастир зазнав значних втрат і в 1945 р. був ліквідований. У 1946 р. радянська влада організувала тут концтабір для українського духовенства. Згодом у монастирських мурах було засновано психоневрологічний інтернат закритого типу. Храм перетворили на конюшню, а ще пізніше на гараж. В одній каплиці зберігали зерно, в іншій мінеральні добрива, а ще в іншій вигодовували сторожових собак в’язниці.

У 1997 р. сакральні споруди та частину келій передали монахам Студійського уставу УГКЦ. Того самого року розпочалася відбудова святині. Сьогодні монастирський копмлекс включає такі церкви: Усікновення голови Івана Хрестителя (підземна), Покрови Пресвятої Богородиці (надбрамна), святої Параскеви П’ятниці та Новомученика Миколая.

До монастиря щороку прибувають тисячі паломників, щоб вшанувати чудотворне Розп’яття (XVII ст.), дивом врятоване від спалення у страшні роки переслідувань, копію Підкамінської чудотворної ікони (оригінал був вивезений до Вроцлава, Польща), ікону Воздвиження Чесного Хреста з частинкою Хреста Господнього, празничну ікону «Не ридай мене, Мати», яку хтось із паломників назвав «Переддвер’я радості».