У другій половині XVII — на початку XVIIІ ст. у Жовкві (нині — райцентр Львівської області), менше ніж через століття після заснування міста, вже діяло дев’ять християнських святинь. Однією з них була церква Різдва Христового, яку в 1682 р. передав під управу отців василіан Львівський єпископ Йосиф (Шумлянський).

Стара конструкція церкви була дерев’яною, тому ченці вирішили її відновити. Однак вони не встигли цього зробити, бо 1691 р. храм згорів. На його місці упродовж 20-30-х рр. XVIIІ ст. спорудили нову муровану церкву з дзвіницею та невеличким монастирем. Як виглядала чернеча обитель, що згадується у привілеї Костянтина Собеського 1726 р., сьогодні не відомо.

Значною подією в історії василіанського монастиря став 1753 р., коли йому було надано статус архимандрії. 3 січня 1754 р. єпископ Лев (Шептицький) затвердив своїм Декретом її утворення і визнав право архимандрита носити митру і жезл.

У 1780 р. архимандрит Йосафат Висоцький збудував за власні кошти північний корпус монастиря, що прилягає до церкви. На другому поверсі монастиря знаходилася велика бібліотека, у якій було багато цінних книг.

Під час пожежі 1833 р. монастир зазнав значного руйнування, повністю згоріла бібліотека. Архимандрит Орест Хомчинський упродовж трьох років відбудовував зруйновані корпуси.

15 серпня 1895 р. при монастирі почала роботу монастирська друкарня і було започатковано василіанське видавництво «Місіонер». Тут 1 травня 1897 р. за сприяння Андрея Шептицького вийшов перший номер василіанського християнського часопису «Місіонар», редактором якого був Платонід Філяс.

Після архимандрита Хомчинського монастирем керували ігумени. На початку минулого століття з ініціативи одного з них, Лазаря Березовського, було проведено реконструкцію монастирського корпусу з новою добудовою зі заходу. Останні будівельні роботи виконували у 1931–1936 рр. Тоді монастир був з’єднаний із друкарнею, а в новозбудованому крилі, за проектом інженера Кінчлера, розмістився Будинок письменників, директором якого був о. Йосафат Маркевич.

За радянських часів приміщення монастиря було передано спершу медичному училищу, далі санепідемстанції, а згодом у ньому працювала стоматологічна поліклініка. Ще донедавна у другому корпусі діяла школа з викладанням російською мовою.

Монастир і церква були повернуті отцям василіанам у 1990 р., тоді й почалося відновлення святинь. Слід зазначити, що церква Різдва Христового була перейменована на церкву Пресвятого Христового Серця. Коли її перейменовано — достеменно невідомо, однак в усіх довідкових церковних виданнях до 1939 р. вжита її первісна назва. Окрасою церкви є твори живопису відомого українського художника Юліана Буцманюка, зокрема, в них представлені найвизначніші церковні діячі України.

До сьогодні у церкві знаходяться мощі святого мученика Партенія, які завдяки старанням о. Єроніма Стрілецького 1784 р. були перевезені з віденського монастиря Святої Клари. Згідно з історичними джерелами, святий Партеній, вірменин за походженням, служив при імператорському дворі Декія нотаріусом і таємно писав історію мучеників за віру Христову. За відмову імператору принести жертву ідолам Партеній та його брат Калогерій були закатовані в Римі 19 травня 250 р. Їхні гробниці було виявлено майже через тисячу років під час розкопок римських катакомб. У 1665 р. Папа Римський Олександр VІІ передав мощі святого мученика австрійському цісарю Леопольду І. Тривалий час вони знаходилися в церкві жіночого монастиря Святої Клари.

Двічі на рік — на храмове свято Пресвятого Христового Серця та у день Святого Партенія, у монастирській церкві Жовківської василіанської чернечої обителі відбуваються відпусти, які збирають тисячі паломників з усіх куточків України.