Місто Ходорів, перша письмова згадка про яке датована 1394 р., у старих документах зветься Ходорів-став, що пов’язують з іменем Теодор-Федір та з розташуванням міста над великим ставом. Місто було відоме цукровим заводом, до війни найбільшим у Галичині. В 1919 р. в Ходорові перебувала Генеральна команда УГА, тут проводили переговори з місією Антанти про перемир’я в українсько-польській війні.

На початку ХХ ст. Ходорів мав типовий для західноукраїнських містечок «набір» історико-культурних па-м’яток, зокрема: одну із найдавніших дерев’яних синагог Галичини (середина XVII cт.), греко-католицький дерев’яний храм із дзвіницею та цвинтарем (1713 р.; до 1857 р. при церкві діяла єдина українська школа), мурований костел (друга половина XVIII cт.) і палац (збудований після 1860 р.).

До наших днів збереглися лише костел і палац (використовується як один із корпусів лікарні). Від давньої синагоги не залишилося і сліду — її знищили нацисти. Щодо дерев’яної церкви, покровителями якої було обрано святих Косму і Дам’яна, то вона має цікаву історію.

У 1912 р. у Ходорові з канонічною візитацією побував Митрополит Андрей (Шептицький). Занепокоєний станом дерев’яної церкви, 6 лютого 1914 р. він дав розпорядження ходорівському деканові о. Івану Вінницькому «зайнятися якнайревніше скорим побудованєм нової церкви в Ходорові». Виконання цього розпорядження довелося відкласти через початок Першої світової війни, а у 1920 р. дерев’яну церву розібрали взагалі.

Сучасна церква Святих Косми і Дам’яна була зведена 1922 р. Попри скупі історичні відомості про цей храм, можемо впевнено стверджувати, що найважливішою сторінкою майже столітнього його існування було 2 вересня 2007 р.: у той день було урочисто перевезено і встановлено в лівому бічному престолі мощі блаженної УГКЦ, уродженки Ходорова, сестри служебниці Тарсикії Мацьків. Як і більшість новомучеників УГКЦ, її спіткала страшна і несподівана смерть.

Листопадового ранку 1944 р. радянські солдати оточили монастир з метою його знищення. Сестри служебниці в той час чекали на священика, який мав відправляти Богослужіння. Коли пролунав дзвінок, с. Тарсикія, яка чергувала, поспішила відчинити двері. Радянський автоматник без попередження вистрелив у черницю. Свій жахливий вчинок він поясник так: «Вбив її тому, що вона була монахинею».

Спершу тіло блаженної покоїлося в монастирському саду в Кристинополі (тепер Червоноград), далі, з 1956 р., на Личаківському цвинтарі у Львові. У червні 2001 р. під час пастирського візиту в Україну Святішого Отця Івана Павла ІІ с. Тарсикію Мацьків було проголошено блаженною УГКЦ. 18 липня 2007 р. її мощі були перенесені до Стрия, а невдовзі повернулися до тої місцевості, де народилася і виросла блаженна новомучениця.