Українська Папська Колеґія св. Иосафата в Римі майже, яка сповнила 110 років існування, офіційно започаткувала своє існування окремим актом Папи Льва XIII, висловленим у документі PaternamBenevolentiam – Батьківська доброзичливість – з дня 18 грудня 1897 р.

В цьому документі Вселенський Архиєрей Лев XIII урочисто заявляє, що своєю Апостольською Владою встановляє та утворює у місті Римі Колегію для українських клириків на більшу славу Божу, на честь і користування українського народу, на плекання надії української Церкви. В цьому знаменному документі Папа підкреслює, що його найбільшим бажанням є, щоб ця Українська Колегія у Римі виховувала святих і вчених католицьких священиків для добра своєї Церкви, збагачених чеснотами для відповідальної душпастирської праці.

Цей офіційний акт Папи випередили довгі приготування — цінна історія живих зв’язків нашої Церкви з Римом, де численні студенти Русь-України проходили свої студії богослов’я у Папських Університетах.

Історію організування Української Папської Колегії св. Йосафата в Римі можна б поділити на три основні періоди. Два перші тісно в’яжуть­ся з історією Папської Грецької Колегії св. Атанасія, заснованої 3 ли­стопада 1576 року. Саме звідтіль бере свій початок майбутня Українська Папська Колегія св. Йосафата, що, наче в лоні матері, дозріває до часу свого самостійного існування.

Перший період охоплює роки 1596 до 1803, тобто від прибуття до Папської Грецької Колегії св. Атанасія у Римі перших богословів Київської Митрополії – до тимчасового закриття тієї Колеґії під час наполеонських воєн у 1803 р. Після Берестейської Унії у 1596 році, рі­шенням Папи Климента VIII, згодом же й Павла V, було зарезерво­вано спочатку чотири, згодом же вісім місць – стипендій для студентів богослов’я нашої Церкви. У 1596-99 рр. прибули до Колеґії св. Атанасія на філософічно-теологічні студії два студенти: Іван Йосиф Вельямин Рутський та Ілля Мороховський. Це вони розпочинають довгий ряд своїх послідовників, яких між роками 1596-1803 було 139.

Другий період охоплює роки 1845 до 1897, тобто від поновного від­криття Грецької Колеґії св. Атанасія після наполеонських воєн – до заснування Папою Львом XIII самостійної Колеґії св. Йосафата при осідку прокуратури Отців Василіян і Київської митрополії на Piazza Madonna dei Monti у Римі.

В цьому короткому періоді — після розборів Польщі і скасування Москвою Київської митрополії в 1805 році — прибували до Риму на студії кандидати лише з оновленої Галицької митрополії, яких у цьому періоді було всього 62. Всі вони були кандидатами з епархіяльного клиру. З поміж них вийшов визначний теолог Сильвестер Сембратович,

пізніший Галицький митрополит, великий літургіст о. Ісидор Дольниць-кий та гідний всієї хвали педагог о. Лев Дейницький, префект Львівсь­кої Семінарії.

Третій період розпочинається, якраз, заснуванням Колегії Св. Йосафата, що знаходиться на самій Ватиканській території завдяки щедрості Папи Льва XIII, “будівника” теперішнього осідку, 18 грудня 1897 року. Цей період найбільше цікавить зокрема тому, що в ньому розгорнулось уже самостійне життя Української Папської Колегії, яка започаткувала своє існування найперше при Piazza Madonna dei Monti 3, а згодом, від 1932 року, в новому осідку на Джяніколо.

Від офіційного заснування Укр. Папської Колегії Св. Йосафата аж до сьогодні в ній вишколювалось приблизно біля 900 семінаристів.