Перші Унійні (Греко-Католицькі) храми на Білоцерківщині згадуються вже в XVII ст., а їхній розквіт припадає на XVIII ст., коли громади на берегах Росі і її приток, окрім поновлення старих святинь, збудували нові. Тоді Слово Боже звучало в семи Унійних (Греко-Католицьких) храмах Білої Церкви: св. Миколая Чудотворця, св. апостолів Петра і Павла, Покрова Пресвятої Богородиці, Преображення Господнього, Різдва Христового, Святої Трійці та Успіння Пресвятої Богородиці.

Навколо Білої Церкви у XVIII ст. було 22 Греко-Католицьких храми, що прикрашали навколишні села – Блощинці, Іванівку, Коженики, Мазепинці, Малу Антонівку, Малу Вільшанку, Малу Сквирку, Макіївку, Матюші, Озерну, Острійки, Пилипчу, Потіївку, Сухоліси, Трушки, Узин, Фурси, Храпачі, Черкас, Чупиру, Шкарівку і Яблунівку. Мешканці решти сіл, присілків і хуторів на Білоцерківщині були парафіянами цих церков.

В останні роки XVIII ст., Білоцерківщина була окупована Російською імперією та включена разом з цілою Правобережною Україною до свого складу. Тоді за наказом імператриці Катерини ІІ більшість Унійних (Греко-Католицьких) храмів були переведені на православний обряд. Так більша частина білоцерківських християн стали конфесійно православними. Проте й тоді чимало парафіян залишилися вірними Унійної (Греко-Католицької) Церкви. В деяких селах, зокрема у Потіївці, були збудовані каплиці УГКЦ. Проте і їх було закрито в 1839 р., коли Унійну (Греко-Католицьку) Церкву на теренах Російської імперії було насильницьки приєднано до Російської Православної Церкви. Лишалася Греко-Католицька спадщина – храми (вже православні), їхнє начиння, документи і спогади. Проте дерев’яні церкви мають свій вік. Їх перебудували в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., за уніфікованими російськими проектами. Начиння здебільшого не пережило більшовицького пограбування і знищення церков у 1930-х роках.