Меморіальна церква Святого Володимира в Канберрі є найновішою українською церквою в Австралії і була побудована в 1988 році до Тисячоліття християнства в Україні.

До відкриття церкви українські католицькі парафіяни відвідували богослужіння, які проводив місцевий парох у каплиці в будинку, який також слугував пресвітерієм. Будинок був придбаний на пожертви місцевих парафіян у 1972 році. Невдовзі після цього було створено Церковне братство, першим президентом якого став Іван Пойдинець.

У 1973 році патріарх кардинал Йосиф Сліпий відвідав Австралію для участі в Євхаристійному конгресі в Мельбурні. Він також відвідав українські католицькі парафії по всій Австралії. Під час візиту до парафії Канберра-Квінбіан кардинал Сліпий вирішив, що столиця Австралії має мати Українську Католицьку Церкву та центр представництва українського народу. Він негайно створив фонд будівництва церкви зі значним особистим внеском.

Єпископ Австралії та Нової Зеландії Іван Праско призначив керівником проекту отця Івана Шевціва з Сіднейської парафії. Місцеві парафіяни успішно звернулися до уряду ACT з проханням надати відповідну ділянку землі для нового центру, і протягом наступних років українці з усіх парафій Австралії та Нової Зеландії жертвували на будівельний фонд. Згодом для початку будівництва було залучено австралійську будівельну компанію.

Церемонія освячення землі відбулася 14 червня 1982 року, а 25 грудня того ж року було закладено перший камінь. Лише через рік, 16 грудня 1983 року, понад тисяча людей були присутні на особливому освяченні нової церкви Св. Володимира.

Після особливого благословення була потрібна подальша робота. Місцеві парафіяни повільно завершували земляні роботи, а канадський майстер Мирон Левицький розписував стіни та стелю храму. До 1986 року, коли центр відвідав Його Еміненція Патріарх Кардинал Мирослав Іван Любачівський, усі основні роботи були завершені.

Церква була доречним місцем для відзначення тисячоліття християнства в Україні в 1988 році, оскільки вона була названа на честь святого Володимира Великого, князя Київського і хрестителя України в 988 році. з усієї Австралії, Нової Зеландії, Канади, США та інших місць, де оселилися українці. Незабаром після цього був створений парафіяльний хор під керівництвом Ірен Пеллегріно. Перед формальним існуванням церковного хору ціла церква співала літургію. Спочатку її вів п. В. Баран і триває сьогодні під керівництвом п. Р. і п. В. Івашків.

Після освячення церкви у 1983 році минуло майже десять років до її освячення.

Неначе з волі Божої визначний храм освятив ісповідник віри єпископ Павло Василик. Це було важливо, оскільки і єпископ Павло, і патріарх кардинал Йосип Сліпий, засновник Св. Володимира, разом перенесли ув’язнення та переслідування з боку окупаційних совєтів у ГУЛАГах Сибіру. Освячення храму відбулося в неділю, 28 липня 1991 року, і ця дата, яка також є днем святого Володимира, стала важливим днем у церковному календарі.

Від 1993 року, від часу відходу владики Праська на пенсію, Українську Католицьку Церкву в Австралії, Новій Зеландії та Океанії очолює єпископ Петро Стасюк.

І ось з Божою поміччю та великими зусиллями українських вірних меморіальна церква св. Володимира стоїть на видатному пагорбі в канберрському передмісті Лінехем на хвалу Богові та всьому Його народу. Це також належна данина 1000-літньому українському християнству та вшанування України, яка так важко боролася за збереження своєї культури, традицій і особливо своїх обрядів.

З часом різні люди обіймали посади в Братстві та Парафіяльній Раді. Серед них: І. Пойдинець, В. Ковальчук, Р. Микитович, І. Малецький, М. Олійник, П. Лутак, Р. Мондзейовський, А. Ліщинський, Ірена Щорш, Ірен Форостенко, Ірен Пеллегріно, а тепер це Петро Лутак.

Від початку і донині у Свято-Володимирській церкві душпастирювали священики:

І. Шевців, Д. Сенів, В. Волочій, З. Коломиєць, З. Рацький, О. Стефаничин і тепер Андрій Микитюк.