Історія греко-католицької церкви в наших краях бере початок з 1700-1730-х років. Якраз на початку XVIIIст. Поділля (в тому числі Скала) було повернуте в склад Речі Посполитої (Польщі), позаяк в 1672–1699-х рр. наш край перебував у складі Османської імперії. Тільки з відходом турків почали утворюватися стійкі релігійні громади та відбудовуватись зруйновані храми.

Масова колонізація і збільшення числа жителів в селищі викликали необхідність побудови кількох храмів. Таким чином в Скалі виникло три греко-католицькі парафії кожна зі своєю церквою. На «Старій Скалі» (так називається частина Скали зі сторони Гуштина) існувала церква Рождества Пречистої Діви Марії, а в самому містечку розміщувалися храми Вознесення Христового і Святого Миколая. Всі церкви були дерев’яними та покритими гонтом. Церква на «Старій Скалі» була збудована у 1717р. й мала власного священика Івана Пашовського. Святомиколаївська церква (місцезнаходження невідоме) постала у 1725р. і теж мала свого пароха: Григорія Свидницького. Нарешті, найголовнішим храмом вважався Вознесенський, який був збудований у 1720р. Вірогідно, що він знаходився десь посеред теперішнього старого кладовища, так як у ті далекі часи було нормою розміщення цвинтаря і храму поряд. Ця церква вважалася резиденцією Скальського декана, так як Скала була центром греко-католицького деканату, до якого входили 42 парафії з навколишніх сіл як сучасних Борщівського, частково Чортківського, трішки Заліщицького і навіть Чемеровецького та Кам'янець-Подільського районів Хмельницької області. Ось перелік даних сіл: крім Скали – Іванків, Пукляки, Підпилип’я, Турильче, Залуччя, Нівра, Гермаківка, Шестовці, Лянцкорунь, Летава, Збриж, Іване-Пусте, Почапинці, Новосілка, Чорнокозинці, Залісся, Сокиринці, Коцюбинчики, Босири, Бурдяківці, Лосяч, Давидківці, Жабинці, Гуків, П’ятничани, Бережанка, Мельниця, Худиківці, Горошова, Устя, Михалків, Пилипче, Колобрідка, Синьків, Зозулинці, Бабинці, Кривче, Худиївці, Сапогів, Вовківці, Мушкатівка. XVIII століття донесло нам ім’я одного з деканів ― Лотоцький. Страшне лихо спіткало Вознесенську церкву у 1796р. Тоді вона згоріла дотла. Хоч скалецькі міщани і готувались до відбудови святині (було заготовлено будматеріал), але в 1831р. в краї вибухнула епідемія холери і всі підготовчі роботи припинилися, як виявилось, назавжди... Деканальний уряд було перенесено до Миколаївської церкви.

Як відомо, одним із покликань греко-католицьких священиків у ті далекі часи було нести освіту в народ. Так при всіх трьох церквах діяли, і досить успішно, три школи. Тому й не дивно, що значна частина населення вміла читати і писати.

У кінці XVIII – першій половині XIXст. (десь до початку 60-х рр.) у Святомиколаївській церкві несли до народу слово Боже батько і син Тарнавські. Особливо гарними відгуками рясніють старі документи про священика Яна Тарнавського: ремонт, побудова нової дзвіниці, спроба у 1830р. відновити Вознесенську церкву (про неї було сказано вище). Отець, бачачи тяжке матеріальне становище земляків, старався своїм коштом і власними зусиллями утримувати церкву і навіть дитячу «захоронку» (так колись називався дитячий садок).

У 1867р. до Скалецької парафії прибув зі Стрийщини отець Келестин Костецький, 1843 року народження. Крім посади пароха, він носив звання титульного радника Митрополичої Консисторії з відзнаками крилошанина і тому в ті часи вважався досить впливовою людиною. В обох громадах (а він священнодіяв і в Миколаївській, і в Рождественській церквах) налічувалося 2500 греко-католиків. У володіннях панотця і церкви знаходилось 130 моргів поля і 17 моргів сіножатей. Для порівняння: місцевий пан Голуховський володів 2400 моргами і всі скалецькі жителі разом ― близько 700 моргами. Між 1877 і 1882р., бачачи аварійний стан Миколаївської церкви, Костецьким було збудовано на заміну старої дерев’яної нову, велику, кам’яну церкву, яка знаходиться на своєму місці до тепер. Є версія, що стару церкву було віддано в парафію с.Цигани, а в 1910р. перевезено в с.Дубівку (Цигани збудували собі кам’яну церкву), де вона є діючою і досі. У далекому 1882р. наша церква була першим кам’яним храмом в усій околиці.

У 1886р. до Скалецької парафії прибув новий священик Олександр-Константин Левицький, якому судилося відіграти виняткову роль в українському русі Скали. Повністю відданий національній справі, отець став справжнім проводирем містечка. Ось його неповні заслуги: розмальовано Миколаївський храм, організовано осередок «Просвіти» (найбільший в усій Галичині – понад 600 членів), побудовано читальню «Просвіти», бібліотеку, громадський кооператив – позичкову касу, створено найвідоміший в околиці хор, диригентом якого був Григорій Старицький (запрошений Левицьким у 1899р. на посаду дяка). Як відомо, сім’я цього пароха перебувала у родинних зв’язках з істориком та громадсько-політичним діячем Михайлом Грушевським. У жовтні 1910р. отець Левицький помер. 2-3 жовтня 2010р. у Скалі-Подільській було відзначено 100-річчя з часу смерті цього визначного громадського діяча і багаторічного пароха Скали, яке ініціював його правнук, о.Зиновій Микласевич. До речі, теперішній Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав (Шевчук) приходиться рідним племінником отцю Зиновію та похресником їмості, Ірини Микласевич.

Далі у нашій парафії було декілька священиків: Константин Андрусевич (1910-1912), Анатолій Базилевич (1912-1913), Вітольд Білінський (1913-1919). Останній помер від тифу, який лютував по всій Україні саме в цей час. Перед Першою світовою війною церковна громада досягла найбільшого розвитку за всі часи свого існування. Миколаївську греко-католицьку церкву було наділено трьома відпустами: на перенесення мощей Святого Миколая, на Марії Магдалини і на Покрову Пресвятої Діви Марії. Кількість населення греко-католицького обряду зросла до 2540 чоловік.

З 1919р. і по 1959р. слово Боже ніс до скалецьких парафіян о.Іван Деревенко. Ймовірно, саме він у 1946р. під час руйнування радянською владою греко-католицької церкви в Західній Україні перейшов на православний обряд Богослужіння. Його можна зрозуміти, адже в тодішніх греко-католицьких священиків було лише дві дороги: або катування та відправка в Сибір зі своїми найріднішими, або перехід до московського православ’я. До кінця 80-х рр. при тій же системі контрольованого тодішньою владою православ’я у церкві служив о.Михайло Клим.

У 1988р. Греко-Католицька Церква вийшла з багаторічного підпілля та переслідувань і в Скалі у 1990р. відновилася греко-католицька парафія.

Так склалось, що вищезгадані священики так і не отримали омріяної нагоди повернутись в лоно своєї греко-католицької Церкви, а історичний храм Святого Миколая, який був зведений у кінці XIXст. як греко-католицький, на даний час є в користуванні УПЦ КП. Чомусь, з невідомих нам причин, зараз змінена його назва на храм Успіння Пресвятої Богородиці.

Тринадцять років (1990-2003) вірні Греко-Католицького обряду стояли на холоді, вітрі, морозі, відправляючи Богослужіння перед маленькою капличкою. У 2003р., на Різдвяні свята, греко-католицькі парафіяни, домовившись про почергову відправу з духовним керівництвом римо-католицького обряду, зайшли на Службу Божу до костелу Успення Божої Матері. Впродовж двадцяти років (1990-2010) служив в таких умовах о.Анатолій Гаврилевський, який відстояв позицію УГКЦ з християнським терпінням.

З 2 травня 2010 р. до нашої парафії прибув новий священик о.Василь Германюк. Своїм ентузіазмом, невичерпною енергією, молодим максималізмом він вдихнув у вірних силу, надію, віру в новий розвій, в потужне відродження греко-католицької церкви Скали-Подільської. Адже багатовіковою службою українським інтересам УГКЦ довела свій національний характер і відстояла право на відновлення існування у незалежній Україні.

За кілька останніх років число вірних греко-католиків помітно зросло. Цьому сприяла інтенсивна праця священика на прославу Божу, особливо заохота дітей та молоді, згуртування старших, різноманітні акції, спортивні змагання, духовні концерти, використання новітніх методів катехизи, поїздки, конкурси, табори, розкриття нових талантів та багато інших подій. Збільшення кількості вірних УГКЦ спонукало до будівництва нового храму. 18 грудня 2011 р.Б. Кир Дмитро (Григорак) освятив хрест під будівництво храму, а згодом, 29 жовтня 2013 р.Б., єпарх Бучацький провів чин освячення наріжного каменя і цього ж дня розпочалась робота по заливці фундаменту.

Усю інформацію про життя дійсно «живої парафії» збирає парафіяльний сайт Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ за Інтернет-адресою www.skalaugcc.at.ua.

Збір інформації та її систематизацію проводила Ундерко Оксана, вчитель історії