Свято-Успенська Унівська лавра — чоловічий монастир Студійського уставу, древня християнська святиня, визначний центр духовності Галичини і водночас унікальна історична пам’ятка із цікавим архітектурним ансамблем. Це одна з чотирьох лавр України і єдина греко-католицька.

Як свідчать археологічні дослідження, монастир був тут вже у XIII ст., але перша письмова згадка про обитель датована 1395 р. Слід зазначити, що сучасне місце святині є приблизно зі середини XVI cт., а давній монастир був розташований на двісті метрів дальше, на Чернечій горі, де зараз знаходиться монаше кладовище.

Відомо, що до середини XV ст. Унівським монастирем опікувалися князі роду Гедиміновичів. Дальший розвиток обителі, до середини XVІ ст., пов’язаний з українським княжим родом Лагодовських.

Після того як монастир у 1549 р. спалили татари, його відбудував Олександр Ванько Лагодовський. Як розповідає давній переказ, занедужавши на хворобу ніг, цей шляхтич побачив уві сні Богородицю, яка порадила йому шукати неподалік у лісі цілюще джерело. Шукаючи джерело, він натрапив на руїни монастиря і знайшов там непошкоджену ікону Богородиці. Чудесно зцілившись, шляхтич Лагодовський дав обітницю відродити знищену обитель. У XVI ст. розпочалося будівництво мурованої оборонної церкви над джерелом, а згодом — чотирьох наріжних веж та мурів.

Період розквіту монастиря тісно пов’язаний із родом Шептицьких. У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. архимандритами монастиря були Варлам та Атанасій Шептицькі. Вони здійснили реставрацію та перебудову церкви і монастиря, відновили друкарню, у якій було видано понад 60 найменувань друкованої продукції. За часів Атанасія Шептицького ікону Богородиці визнали чудотворною.

Нелегкі часи настали після входження краю до Австрійської імперії. В 1790 р. було закрито, а ченців переселено до інших монастирів. Монастирський храм став парафіяльним.

У 1818–1913 рр. Унівська обитель відновлена спочатку як резиденція Галицьких митрополитів, а потім знову як монастир. Першим тут влаштував резиденцію Митрополит Галицький Михайло (Левицький).

У 1913 р. Митрополит Андрей (Шептицький) передав Унівську обитель монахам Студійського уставу і невдовзі надав статус лаври.

Розвиток монастиря припинився з приходом радянської влади і з арештом ігумена Свято-Успенської Унівської лаври Климентія Шептицького (у 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив його блаженним). Відразу після закриття обитель перетворили на концтабір для католицького духовенства. Згодом тут розмістили будинок для перестарілих, а потім лікарню для психічнохворих.

Лише після розпаду Радянського Союзу обитель повернули Українській Греко-Католицькій Церкві. У 2008 р. Блаженніший Любомир (Гузар) надав Свято-Успенській Унівській лаврі статус ставропігійного монастиря.

Сьогодні лавра складається з таких споруд: мурованого храму Успіння Пресвятої Богородиці (сер. XVI ст.), монастирського будинку (XVIІ—ХІХ ст.); будинку митрополита (20 −ті рр. ХІХ ст.) та дерев’яного храму Блаженних Леонтія і Климентія (2008 р.).

На жаль, до наших днів не дійшов оригінал Унівської чудотворної ікони. Вже за часів Митрополита Михайла (Левицького) вона була значно пошкоджена, тому виготовили її копію на полотні, яку помістили на оригіналі, оздобивши окладом. Ще одна копія ікони Богородиці (без окладу, з металевими коронами) до 1939 р. висіла в монастирській каплиці. Обидві святині були втрачені після закриття радянською владою Унівської лаври. Зберігся лише оклад XVIII ст., що сьогодні оздоблює копію чудотворної ікони, написану за давніми гравюрами та фотографіями іконописцем ієромонахом Ювеналієм Мокрицьким. Її було урочисто перенесено до Унівської лаври 1995 р.

У 2004 р. на прохання ченців Свято-Успенської Унівської лаври Блаженніший Любомир (Гузар) встановив у третю неділю травня празник Унівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Щороку цього дня, а також 28 серпня, на храмовий празник Успіння Пресвятої Богородиці, до Унева відбуваються велелюдні піші прощі.