Страдецька гора є одним із відомих відпустових місць в Україні. Початки християнства на цій території сягають ще ХІ ст. Приблизно тоді прибулі монахи вирубали в кам’яному пагорбі монастирську церковцю із кам’яним престолом, проскомидійником, стільцем для сповіді, а також келії-ніші, дві кімнати та сходи.
Цей монастир проіснував недовго, до 1242 р. Повертаючись з військового походу, татари підпалили цю обитель і винищили людей, які тут переховувалися.
За народними переказами, на крики і плач невинно вбитих з неба зійшла Пресвята Богородиця і стала перед татарами зі словами: «Не руш! Стіна!» — огорнула замучені душі своїм омофором і повела у славі до оселі Небесного Отця.
Під час археологічних розкопок, які проводив у печерному монастирі український археолог Ярослав Пастернак, було виявлено велику кількість людських кісток. Згодом їх урочисто перепоховали неподалік від входу до печери, а сам передсінок лаври обмурували і освятили 1937 р. як церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. У часи комуністичного режиму, коли парафіяльний храм належав до Православної Церкви Московського патріархату, греко-католики регулярно проводили у церкві Матері Божої Нерушимої Стіни свої підпільні Богослужіння.
У 1936 р. завдяки зусиллям о. Миколи Вояковського, місцевого пароха, на Страдецькій горі була встановлена Хресна дорога, якій Папа Пій XII надав статус Єрусалимської (з єрусалимськими відпустами). У той час на празник Успіння зі Львова до Страдча курсував навіть окремий поїзд. У радянські часи хрести були знесені. Сучасна Хресна дорога, зведена впродовж 2003–2008 рр., складається із 15 стацій. Ще одною великою святинею на Страдецькій горі є парафіяльна церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована 1795 р. на місці колишньої дерев’яної церкви поч. XV cт. Під час Першої світової війни храм був пошкоджений вибухами гармат, 1927 р. його відбудували і реконструювали.
Парафіяльна церква має велику духовну і мистецьку цінність, бо в ній знаходяться: копія Чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої Стіни (написана після Другої світової війни: оригінал, який сягає ще княжих часів, зник під час війни або відразу по її завершенні), запрестольна ікона Успіння Пресвятої Богородиці авторства Василя Дядинюка (ймовірно, XVIII cт.) та дві ікони намісного ряду іконостаса — Ісуса Христа з відкритим серцем та Матері Божої Неустанної Помочі, написані Антоном Манастир-
ським. Крім того, розпис іконостаса виконаний, імовірно, рукою Олекси Новаківського.
Упродовж 1939–1941 рр. парохом Страдча був о. Микола Конрад, професор історії філософії та соціології Львівської богословської академії. Цього душпастиря разом із дяком Володимиром Приймою закатували енкавеесівці
26 червня 1941 р.: того дня о. Микола повертався після сповіді важкохворої жінки, а дяк його супроводжував. Понівечені тіла мучеників поховані на страдецькому цвинтарі. Під час свого пастирського візиту в Україну Святіший Отець Іван Павло ІІ проголосив їх блаженними Христової Церкви. Відтоді їхні могили стали місцем масових паломництв побожних християн.