Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова і Львівської архиєпархії. На його території упродовж століть знаходилася резиденція митрополитів Української Греко-Католицької Церкви.

Перший дерев’яний храм був споруджений на горі, пізніше названій Свято-Юрською, ще за княжих часів. Його заклав близько 1280 р. князь Лев Данилович. Поряд було збудовано оборонний василіанський монастир.
Після знищення у 1340 р. обох споруд польським королем Казимиром ІІІ на цьому місці у 1363–1437 рр. було побудовано нову муровану церкву.

У 1539 р. Свято-Юрська василіанська обитель стала осідком галицько-львівських єпископів, а церква — катедральним храмом.

У 1673 р. за рішенням єпископа Йосифа (Шумлянського) до собору Святого Юра із Теребовлянського василіанського монастиря було урочисто перенесено чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яка належить до найстаріших плакучих ікон. Щодо походження ікони Пресвятої Богородиці, то можна ствердити, що вона із давніх часів належала родині Римбалів, яка з покоління в покоління успадковувала священичий сан у Теребовлі. У 1700 р. для ікони побудували окрему каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, примістивши її на гарно облаштованому престолі.

Теперішній архикатедральний собор Святого Юра було збудовано в 1744–1760 рр. за проектом добре відомого на той час архітектора Бернарда Меретінера. Декоративні роботи в соборі тривали аж до 1780 р. Репрезентативний вівтар собору Святого Юра виконав скульптор Себастьян Фесінгер. На фасаді знаходяться скульптури роботи Івана-Георгія Пінзеля. Інтер’єр храму прикрасив скульптор Михайло Філевич. Авторами величних композицій були відомі художники Юрій Радивилівський, Франциск Смуглевич, Лука Долинський та Еразм Фабіянський. До новозбудованого собору була перенесена Теребовлянська чудотворна ікона Богородиці.

Навпроти собору знаходяться Митрополичі палати, збудовані в 1760–1762 рр. за проектом Клеменса Фесінгера. Компонентами Свято-Юрського архітектурного ансамблю є також капітульні будинки (XIX cт.) та дзвіниця (у ній знаходиться дзвін ще княжих часів), споруджена у 1828 р. за проектом архітектора Гаєка. Протягом всього часу існування собор Святого Юра багато разів зазнав реконструкційно-реставраційних робіт (1850, 1866, 1911, 1933, 1950, 1987 і 1996 р.).

Після відновлення Галицької митрополії у 1808 р. Свято-Юрський собор став архикатедральним. Тому 1817 р. отці василіани перенесли звідси свою обитель до монастиря Святого Онуфрія.
Важлива подія сталася у львівському соборі Святого Юра 14 жовтня 1836 р., у день прослави Теребовлянської чудотворної ікони Богородиці: того дня виголосив проповідь українською мовою Маркіян Шашкевич, започаткувавши цим під покровом Пресвятої Богородиці духовне відродження нашого народу на західноукраїнських землях.

У 1946 р., після Львівського псевдособору, Свято-Юрський архітектурний комплекс був тривалий час підпорядкований Російській Православній Церкві. 19 серпня 1990 р. повернутий УГКЦ. У квітні 1991 р. сюди прибув із Рима Глава УГКЦ кардинал Мирослав Іван (Любачівський). А наступного року, у серпні, військовим літаком Збройних сил України було перевезено з Ватикану останки Патріарха Йосифа (Сліпого) до крипти собору Святого Юра.

У палатах Свято-Юрського комплексу 25–26 червня 2001 р. перебував під час свого візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II. Він помолився перед відреставрованою Теребовлянською чудотворною іконою (реставраційні роботи виконав Ярослав Мовчан із сином Данилом) та особисто заклав золоті корони на голови зображених на іконі Ісуса і Пресвятої Богородиці.

21 серпня 2005 р. відбулося перенесення осідку Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви зі Львова до Києва. Однак Свято-Юрський комплекс не втратив від цього свого історичного та духовного значення. У всі пори року сюди прибувають вітчизняні та зарубіжні паломники, щоб вшанувати чудотворну ікону Богородиці, копію Туринської плащаниці, мощі святих [апостола Петра, Миколая, Шарбеля, Антонія Падевського, Пантелеймона Цілителя, Валентина, Йосафата (Кунцевича), Миколая (Чарнецького)] та відвідати крипту-усипальницю ієрархів УГКЦ [Сильвестра (Сембратовича), Андрея (Шептицького), Йосифа (Сліпого), Володимира (Стернюка) та
Мирослава Івана (Любачівського)].