Сучасна вербівська церква Успіння Пресвятої Богородиці зведена у 1936 році. Побудували її з цегли, яку вербівці власноруч випалили в саморобній цегельні. Архітектор-проектант - Лев Левинський, виконавці - брати Косовичі.

У церкві знаходиться унікальний дерев'яний іконостас з Краснопущанського монастиря та скульптурне розп'яття Ісуса Христа авторства Яна Пфістера (17 ст.). Автором багатьох ікон, які прикрашають стіни церкви і тетрапод, є місцевий художник Ярослав Крук. У церкві зберігається дзвін 1871 року, подарований Болеславлом Віршлейським (виготовлений у Львові, автор Зиґмунд Мозер). Дзвін парафіяни двічі визволяли з “полону” - австрійського і польського.

На території церкви є сім кам'яних пам'ятників священикам, фігури св. Анни та Богородиці з чашею для освячення води, храмовий і місійний дерев'яні хрести, мармуровий пам'ятник на честь першої згадки про село, а також капличка (1837 року) та дерев'яна дзвіниця оборонного типу (1827 року).

На фасаді церкви є дві меморіальні таблиці:
- організатору будови церкви, створення багатьох товариств, духовно-культурному діячу отцю-декану Василю Кушніру;
- священикам, які служили на парафії з 1702 року.

За багатолітню історії парафії, не зважаючи на лихоліття та роки войовничого комунізму, вербівська церква не зазнала жодної руйнації.

При парафії діють такі братства: Парафіяльне братство (парафіяльна рада), братство Матері Божої неустанної помочі, Марійська та Вівтарна Дружини. Адміністратором парафії на даний час є о. Віталій Іващук.

о. Городоцький Анатолій (1702-1709)	??? о. Паліка М. (?1869-?1870)	о. Шеремета Михайло (1943-1964)
о. Бугеревич Григорій (1763-1803)	о. Авдикович Мечислав (1870 - 1871)	о. Салевич Михайло (1964-1966)
о. Кужмінський Йосиф (1803-?1821)	о. Івасечко Іван (1872 - 1896)	о. Немелівський Михайло (1968-2002)
о. Левицький Томаш (? - 1821 - 1826)	о. Лотоцький Корнилій (1896 - 1897)	о. Демчук Ігор (2003)
??? о. Лотоцький М. (?1827 – ?1831)	о. Любинецький Теофіль (1898 - 1908)	о. Бугай Михайло (2002-2006)
о. Матинкевич Григорій (? - 1832 - ?1834)	о. Пасіка Іван (1908 - 1909)	о. Габоряк Микола (2006-2010)
о. Квасніцький Ян (1835-1869)	о. Кушнір Василь (1909-1944)	о. Дідух Олег (2010-2011)
о. Тилявський Карл (1868 - ?1869)	о. Дурбак (ймовірно о. д-р. Іван-Всеволод Дурбак, 1942-1943, 1944)	о. Іващук Віталій (2011-сьогодні)

Історія вербівської церкви та парафії

Парафія Вербова має давню історію. До татаро-монгольської навали (17ст.) село Вербів було розташоване на місці теперішнього хутора Старий Вербів. За переказами, там, на пагорбі біля Трембової кринички, де зберігся до наших днів кам’яний хрест, стояла церква, яка запалася разом з вірними, котрі переповнювали храм, ховаючись від ворожих нападників. Уцілілі мешканці знищеного села заховалися за 2 км у густих верболозах біля криниці, де заснували згодом нове село - Вербів.

Великдень в останній дерев'яній церкві, фото - орієнтовно 20-ті роки ХХ ст.

Через десять років після зруйнованого (1649р.) нападниками (старого) Вербова у (новому) Вербові збудували капличку (1659р.) на тому місці, де тепер стоїть на горбку церква.

Богослужіння відправляв священик з Поручина. А коли в селі було понад 100 родин, священик прийшов до Вербова на постійну працю. Це було у 1723 році. У селі побудували проборство для священика. За даними історії, знайденої на горищі церкви у 1960 роках, у 1705 році була зведедена церква із закупленого старого костела на Перемишлянщині. Однак, цифри могли бути нечіткими і рік міг бути іншим. За матеріалами Львівського держархіву та “Історичного нарису села Вербова” С.Хамара фігурують окремі листи опису церковного майна від 1702 року по 1704 рік.

Згідно архівних даних (збереглися листи парохів села різного періоду, описи нерухомого майна церкви, сплати податків, матричні книги - фонд 14 6, опис 20) церква володіла грамотою, у якій підтверджено її право на земельний наділ, наданий їй раніше. Священик звільнявся від панщини та військових данин. Він оплачував тільки податок у виді чиншу 20 ґрошів та війтові - 10 ґрошів. Сама церква була дерев’яною, покритою ґонтом. Коло церкви була дзвіниця і сторожова вежа. Дзвіниця відігравала роль оборонного характеру. У церкві були Євангеліє та срібний посуд. При церкві працювало “Братство тверезості”, на початку ХІХ ст. діяла парафіяльна школа, вчителями у якій були дяк і парох. Церкві належав лан поля.

У 1835-1869 роках на парафії служив о. Ян Квасніцький. За спогадами парафіян о.Квасніцький був наділений від Бога надлюдською силою, про що збереглося багато цікавих переказів.

Дерев'яна церква в с.Рекшин, що була перевезена з Вербова у 1773р.

У різні часи церква мала різні назви: Найсвятішої Матері Божої (на початку 18ст.), Святого Миколая (1763-1773рр.) , Воздвиження Чесного Хреста (1773-1803рр.). Згодом церква називається іменем святого Архистратига Михаїла.

За даними Тернопільського держархіву та статтею Б.Мельничука та В.Уніята “Блукаючі храми...”, що в газеті “Місто” за 30.01.2008р, у селі Рекшин 1773р. звели дерев’яну церкву, яку привезли з Вербова, що на Бережанщині. Ця дерев’яна церква збереглася в Рекшині і до сьогодні.

Попередня дерев'яна церква вже носила назву Успення Пресвятої Богородиці. Вона була змонтована у 1815 році із перевезеного вербівцями костелу. Не була вельми архітектурною, а скоріше - дуже простою і скромною, мала хрестоподібну форму. Обшальована була дошками та крита ґонтом. У верхній трикутній частині фасаду в ніші знаходилась фігура Матері Божої в людський зріст. Складалася церква з притвору, музичного хору, великої зали та двох бокових зал, вівтаря та захристії. На перетині проходів мала металеву сиґнатурку. Церква мала бочарні склепіння, була оббита зсередини полотном, а стіни покривала поліхромія 60-х років ХІХ ст. Іконостас мав красиві царські ворота, а вівтар був у стилі рококо. У головнім вівтарі знаходився образ Матері Божої в золотій сукні.

Фігури святих

Розп'яття Ісуса Христа авторства Яна Пфістера (17 ст.)

Щонайменше тричі у Вербові поставала церква із старих костелів (остання, яка діяла до 1936 року теж мала вигляд костелу). За розповідями людей їх закуповували на Львівщині і Прикарпатті. Так до Вербова разом із костелами потрапили і скульптури святих польського скульптора Яна Пфістера (17ст.) та невідомого автора. Завдяки старанням священиків та потрійному чергуванню (сторожова вежа, дзвіниця, та близькі до церкви оселі) витвори сакрального мистецтва дійшли добре збереженими до наших днів.

За розповідями старожилів Безпальок Катерини та Бридун Катерини, які мешкали коло церкви, в одній із місцевостей графині не сподобався був костел, і вона оголосила: “Хто розбере костел за три дні, тому і віддасть безкоштовно (подарує) не тільки матеріал костелу, але й все, чим він був прикрашений. Парафіяни організували валку возів не лише з Вербова, а й сусідніх сіл, і перевезли костел з його надбаннями Тоді правдоподібно попали до Вербова і скульптури святих”.

Крім скульптурного розп’яття Ісуса Христа вони стали основою залу сакрального мистецтва єпархіального Музею Переслідуваної церкви, який заснував у Бережанській ратуші у 1998 році парох Вербова о.Михайло Немелівський і був його першим директором.

Постійно діюча виставка 8-ми скульптур з Вербівської церкви (Первоверховних апостолів Петра і Павла висотою 2,15м, пророків і святих Мойсея, Іллі, Якова, Івана Богослова, Петра та Марії-Магдалини висотою коло 1м) стала окрасою цього музею з 2001 року. На жаль, музей Переслідуваної церкви, який був задуманий, як пересувний для пропагування трагічних сторінок історії УГКЦ та поглиблення її вивчення, після смерті о.Немелівського там же, у приміщенні музею у вересні 2002 року, був переданий спочатку відділу культури, а потім - Бережанському державному історико-архітектурному заповіднику, який змінив назву (а значить, і суть) музею, перейменувавши його на Музей сакрального мистецтва та історії церкви.

Одна із скульптур святих з Вербівської церкви, що потрапили до музею.

Мандрівний дзвін

Вербівський "мандрівний дзвін".

У нашому храмі збергіається легендарний церковний дзвін, вилитий у Львові 1871 р. Напис на ньому польською мовою повідомляє:

TEN DZWON FUNDOWAŁ BOŁESLAW WIERZSHLEYSKI
ZWSPÓŁ UDZIAŁEM GMINY WIERZBÓW ZA KSIENDZA
JANA IWASIECZKO Z INTENCYA BY COROKU DNIA
5 CZERWCA JEDNA MSZA SW. ŹAŁOBNA ZA DUSZE
S.P. NAPOLIONA WIERZSHLEYSKIEGO ODPRAWIONA BYŁA.
----
Z WYROBNI ZYGMUNTA MOZERA WE LWOWE 1871.

тобто

Цей дзвін профінансував Болеслав Віршлейський спільно з громадою Вербова за священика Івана Івасечка з наміром, щоб щороку 5 червня відправлялася одна заупокійна Служба Божа за душу Наполеона Віршлейського.
----
З майстерні Зиґмунта Мозера у Львові, 1871.

Антон Гричанюк, який ходив до цісаря за дзвоном..

Зліва - Одуд Василь Михайлович, що знайшов дзвін у Варшаві.

Вербівці по-різному розповідають про історію дзвону, якому дали другу назву - «Мандруючий» (перша - «Іван»). Двічі його силою забирали з Вербова і обидва рази його дивом вдавалося повернути.

Згідно з дослідженням Зиновії Служинської, «в часи війни цей великий дзвін забрали зі старої дзвіниці австріяки, і один селянин (Антон Гричанюк) пішки ходив за ним аж до Відня; дістав дозвіл побачитися з імператором, і Франц-Йосиф наказав підлеглим повернути селу дзвін».

Старожитель Іван Бідула розповідав іншу історію: дзвін під час Першої світової війни забрали поляки і він опинився у Варшаві. Одуд Василь з Вербова, який служив у польському війську, йшов через залізничну станцію до зубного лікаря і впізнав вербівський дзвін по напису на ньому. Вербівці за повернення дзвону повинні були відправити до Варшави два вагони картоплі, однак викупили дзвін за піввагона.

Цей мандруючий дзвін знаходиться у церкві і сьогодні.

Перша половина ХХ ст.

При пароху села о.Василю Кушніру закладається фундамент для нової мурованої церкви, яку будують на зібрані громадою села кошти. Цеглу випалюють самі на місцевій сировині на горі над селом також силами громади. Коло саморобної печі ведеться постійне чергування. Готову цеглу спускають з гори по ланцюжку з рук в руки або зносять в наплічниках також самі вербівці.

о. Василь Кушнір

Отець Кушнір був духовним наставником, громадсько-культурним діячем, людиною великої душі і серця. Виховав цілу плеяду національно-свідомих борців за свою віру, волю України. Щоб добудувати у селі храм для парафіян, продав значну частину свого особистого майна (поле).

План церкви та технічне керівництво здійснює львівський архітектор Косович. При Божій допомозі вдалося збудувати ще до війни - у 1938 році. Посвячує церкву в день успення Пресвятої Богородиці кир Іван Бучко зі Львова, згодом Архієрей у Римі. З того дня й дотепер маємо наш храмовий празник 28 серпня.

У 1942-1943 роках. у Вербові служив о.Дурбак, якого згадують як чесну і національно свідому людину. Про нього, на жаль, збереглося небагато відомостей. Однак, маємо підстави припускати, що священик Дурбак - це, ймовірно, о. д-р. Іван-Всеволод Дурбак, учасник визвольних змагань у Галичині 1918–1919 рр., капелан полонених стрільців УГА в Модліні, капелан українського батальйону «Роланд», а пізніше й Дивізії «Галичина», член ОУН-УПА.

Після провальних для Дивізії боїв під Бродами, він якийсь час вважався зниклим безвісти. Проте, із розвідницького звідомлення сотника УПА Навроцького від 22 листопада 1944 р. знаємо, що в лісах між Перемишлянами і Бережанами діяв великий відділ УПА із колишніх добровольців Дивізії і серед них був о.Дурбак. У тому ж 1944 році о.Дурбак знову деякий час служив у Вербові, заміняючи о.Кушніра, який тоді вже тяжко хворів. Після цього він виїхав з села у супроводі озброєних людей (ймовірно, повстанців) і подальших відомостей ми про нього не маємо.

На підтвердження здогадки про справжню особистість о.Дурбака також свідчать ті факти, що, за спогадами вербівців, він носив зброю, та те, що разом із ним до Вербова приїжджав головнокомандувач УПА Роман Шухевич.

З приходом більшовицької влади від жахіть комуністичного терору та масового вивозу на Сибір о.Кушнір тяжко захворів і помер. Певний час у селі не було священика. Відправи проводяться дяком села Гевкою Теодором. Громада зустрічається з труднощами хрещення дітей та поховання померлих. Така картина продовжується аж до приходу нового пароха - Михайла Шеремети.

За нього в церкві встановлено царські ворота та іконостас, доставлені з монастиря в Краснопущі, обновляється дзвіниця і її зовнішній вигляд.

Отець Михайло Шеремета, який після Львівського лже-собору (1946р.) перейшов під крило Московського патріархату, очевидно, не служив вірно кагебістам. Після років приниження, погроз і тероризування працівниками НКВД, він зі сльозами залишив парафію, не дослуживши Служби Божої в храмі. Довго не міг знайти світської роботи, його ніде не приймали. Працював сторожем, кочегаром у Дрогобичі. І лише після виходу УГКЦ з підпілля на Дрогобиччині знову одержав парафію і повернувся до служіння.

Вербівський іконостас

Первинний вигляд іконостасу

Іконостас вербівського храму встановлений у 1952 році. За немалий викуп парафіяни перевезли його з Краснопущі, врятувавши від знищення в зв’язку з реконструкцією радянською владою приміщення монастирської церкви під їдальню для хворих психоневрологічного інтернату, який комуністи організували там же в монастирі.

За добу до цього, як іконостас мав піти під сокири, пили і на вогонь, вербівчани, які часто бували на відпустах в Краснопущі, зібрали всю громаду села і вирішили врятувати іконостас від знищення. Всі майстри села, всі підводи села (100 пар коней) недільного дня вирушили в Краснопущу. Викуп за іконостас, починаючи з цього рятівного дня, тривав довгі роки. Відчайдушності вербівчан дивувалися всі навколишні села.

Ще будучи у Краснопущі іконостас Василя Петрановича, відомого художника 18 століття, під час пожежі у 1899 року згорів. Неушкодженими лишилися, напрочуд, барокової форми колони та царські ворота. І до наших днів медальйони у царських воротах - оригінали роботи В.Петрановича. (Висновок мистецтвознавця Володимира Вуйцика зі Львова, який досліджував іконостас у Вербові і опублікував статтю про це у збірнику Наукового товариства імені Т.Шевченка, стор. 415р.) Тому, іконостас, який перевезли до Вербова, є скомпонований з іконостасів Деревацького (Добрянського) та Краснопущанського монастирів. Авторами ікон є ігумен Теодозій січинський та світський маляр Павло Килимович із малярчуком також Павлом.

У 1914 році іконостас зазнав реставрації у Краснопущі. У 2012-2013 роках проведено у Вербові консервацію іконостасу майстрами із Унева і Львова.

Іконостас у Вербівській церкві.

Недавній час

Після о.М. Шеремети з 1964 р. у церкві недовготривалий час відправляв о.Михайло Салевич. З 1968 р. парафію села очолює о.Михайло Немелівський. За період священства в с.Вербів о.Немелівського церква обновлена всередині, поповнена новими іконами, хоругвами і рушниками. Церкву потиньковано ззовні. Приведено до ладу навколишню територію.

Після виходу УГКЦ з підпілля вербівська парафія разом з о.Немелівським одностайно повернулася у лоно УГКЦ.

Сучасний вигляд, 2018 р.

У 2002 році Ієрархом Тернопільсько-Зборівської Єпархії УГКЦ Михаїлом Сабригою було призначено адміністратором на парафії о.Михайла Бугая. У 2003 році на парафії також служив о.Ігор Демчук. З 2006 по 2010 рік парохом у Вербові був о.Микола Габоряк, який трагічно загинув в автокатастрофі. У 2010-2011 роках на парафії служив о.Олег Дідух.

Єпископська візитація відбувалася у 1998 році, яку проводив владика Михаїл Колтун, а у 2007 році відбулася свята місія з участю преосвященного кир Василія Семенюка. Ще одна візитація кир Василія Семенюка відбулася у 2018 році.

З 2011 року і до сьогодні парохом у Вербові є о.Віталій Іващук.

Більше фото:

Джерело: http://verbiv.in.ua/places/verbivska-tserkva