У сиву давнину Городок на Тернопільщині (перша згадка 1418 р.) був важливим оборонним пунктом. У добу середньовіччя він мав замок із земляними укріпленнями. Внаслідок частих нападів турків і татар поселення занепало. Проте на початку XIX cт. значимість Городка для довколишніх сіл змістилася у духовну площину, коли до церкви Архистратига Михаїла (збудована 1799 р.) було перенесено із сусіднього села чудотворну ікону Богородиці.

Історія цієї реліквії така. Її написав у 1764 р. маляр Андрій із Вовківців над Дністром на замовлення мешканця с. Кулаківці Миколи Балабанюка. Селянин подарував її парафіяльній церкві. 16 вересня 1777 р. ця ікона засяяла предивним світлом. Через деякий час по обличчю Пресвятої Богородиці покотилися рясні сльози. Таке незвичайне явище відбувалося з деякими перервами протягом трьох тижнів у присутності великого числа прихожан. Після короткої перерви сльози на обличчі Пресвятої Богородиці відновилися і тривали безперервно ще протягом 26 днів.

5 серпня 1779 р. за результатами роботи Духовної комісії Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський єпископ Лев (Шептицький) проголосив цю ікону чудотворною. За рішенням церковної влади цей образ Пресвятої Богородиці на початку ХІХ ст. урочисто перенесли із дерев’яної церкви с. Кулаківці до нової мурованої церкви с. Городок, де вона знаходиться до сьогодні. Кулаківцівсько-Городоцька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці пославилася численними чудами.

16 вересня 1906 р. Апостольська Столиця за понтифікату Папи Римського Пія Х видала Декрет, відповідно до якого ікону Кулаківцівсько-
Городоцької Божої Матері було короновано, а церкві Архистратига Михаїла надано відпуст на Різдво Пресвятої Богородиці. Про це свідчать дари-воти, які прикрашають ікону.