Храм стоїть на крутому схилі мальовничого пагорба в північній частині селища над долиною р. Прут. Існує кілька датувань церкви - 1615 р., 1654-1657 рр., XVIII ст. Ймовірно, церкву зведено на початку XVII ст. у с. Яблуниця, а у 1780 р. перенесено у Ворохту.

Незважаючи на понад двохсотрічну історію храму, його первісна композиція дійшла до нашого часу незмінною. Унікальність храму полягає в тому, що його було зведено без єдиного цвяха.

Будівля храму, що характерно для гуцульської школи - хрещата в плані, з одним центрально розташованим верхом. Чотири, які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму. Майже рівновеликі рамена просторового хреста є меншими за висотою від центрального зрубу і завершуються двосхилими дахами з фронтонами та невеличкими маківками з хрестами над причілками. Завдяки художніми засобам, досконалому співвідношенню пропорцій, вдалому розташуванню та підвищеній кам'яній основі - внутрішній простір церкви, при більш ніж скромних розмірах, вражає своєю висотною урочистістю, особливо у порівнянні із собі подібними присадкуватими будівлями церков. Піддашшя храму, кріплене на фігурних кронштейнах - наче парасолька, візуально створює гармонійний перехід від землі до вертикальних стін та завершення будівлі. Стіни похилені до середини ще раз підтверджують історичну старовину храму.

В інтер’єрі збереглися настінні розписи XIX ст. Богослужіння в храмі вже в часи незалежності відродилися завдяки ченцям студитам УГКЦ із с. Дори.

Церква є одним з найвиразніших і найдосконаліших зразків дерев'яного храмового будівництва Гуцульщини. 1979 р. храм був відреставрований, але незважаючи на плин часу церква залишилась дерев'яною, що додає їй раритетності на тлі інших старих храмів, покритих бляхою чи ондуліном.

Пам'ятка архітектури національного значення.