В Сімферополі діє парафія свщмч. Йосафата; громада не має навіть каплички. Служби Божі проходили щодня в маленькій, затісній для парафіян вітальні старого будинку, в якому мешкав парох громади. Надання землі під побудову каплички громада домагається з 2005 року.

В березні 2008 року єдина україномовна газета Криму “Кримська світлиця” оприлюднила звернення о. Віктора Гуменюка до всіх людей доброї волі з проханням “«скинутися всім світом» на купівлю через аукціон земельної ділянки під будівництво храму Божого для громади УГКЦ в м. Сімферополі”. У своєму зверненні отець Віктор з гіркотою відзначає, що “людина в очах властей може бути нижчою за достоїнством від… собак! Бо влада, у тому числі і м. Сімферополя, наприклад, виділяє кошти на закупівлю землі під будівництво притулку для собак і котів, а для бідного «пенсіонера» місця для духовного єднання з Богом немає”. Оприлюднивши ціну питання – “від двох мільйонів американських доларів” – о. Віктор закликав “долучитися до акції багатих пенсіонерів, а також “бідних” депутатів Верховної Ради України і АРК”. “Хто заплатить повну суму грошей на аукціоні, того ми після закінчення земного життя постараємось (коли буде згода родичів) поховати під мурами храму”, – оголошує о. Віктор.

2010 року сімферопольським греко-католикам було надано ділянку площею 0,34 га за НВК “Українська гімназія”. Було оформлено документи, будівництво релігійної споруди впроваджено до міського генерального плану. Проте неабияким був подив парафіян, коли ті, приїхавши на надану територію, завважили там самовільно зведені забудови, які належали родинам репатрійованих кримських татар. У міській раді Сімферополя громаді вказали, що будівництво каплиці є можливим після знесення нелегальних будівель, проте о. Віктор Гуменюк рішуче відкинув цей варіант, оскільки після цього він би не зміг на цьому місці, за власними словами, “проповідувати людям про любов”. У неформальній бесіді з урядовцями о. Вікторові порадили домовитися з… Меджлісом кримськотатарського народу. Що й було, до речі, зроблено. В Меджлісі на запит греко-католиків офіційної відповіді не дали.

Реакція вірян була мирною; демонструючи щире християнське терпіння, греко-католики до останнього, за словами о. Віктора, вірили, що “всі ми – люди, тому, коли попросити, самозахоплювачі самі звільнять територію, коли дізнаються, на яку високу мету її призначено”. Заручниками цього становища стали й віряни, й самі представники влади.

Показовим є той факт, що в вересні 2010 року сімферопольська міськрада відмовилася надати земельну ділянку для побудови в місті собору Української православної церкви Київського патріархату. – начебто на тій підставі, що ця церква винна у… “підтримці бандерівців та розколі православ’я” (!). Ці звинувачення було кинуто в обличчя присутньому на засіданні міськради Архієпископові Сімферопольському і Кримському Климентові (УПЦ КП). Перед голосуванням з цього питання мер Сімферополя звернувся до депутатів з такими словами: “Якщо будь-яка церква, будь-яка мечеть, собор або храм працюють, значить, там є люди, які приходять туди здійснювати обряди. У нас є і адвентисти сьомого дня, і мормони, й інші громади. Навіть тим, які заборонені в більшості країн, ви видавали землю для будівництва культових споруд. Давайте приймати рішення голосуванням”. Проте сам мер участі в голосуванні з цього питання не брав.

15 лютого 2011 року Сімферопольська міська рада надала Духовному управлінню мусульман Криму земельну ділянку для побудови Соборної мечеті на вулиці Ялтинській, 22, де кримські мусульмани давно прохали дати їм землю. Сподівання місцевої громади УГКЦ на те, що наступними в черзі на виділення земельної ділянки під побудову своєї релігійної споруди будуть вони, виявились марними…