Оскільки після виходу з підпілля першим завданням Церкви було забезпечити необхідну кількість священиків для служіння українським вірним, то у 1990 році перед архиєпископом Володимиром Стернюком, патріаршим містоблюстителем у Галицькій митрополії та правлячим архієреєм Львівської архиєпархії, постало чи не найважливіше завдання – відродити Духовну Семінарію для потреб УГКЦ, яка щойно відновила свою діяльність після 45-річного переслідування. Тодішня Львівська міська рада не бажала віддавати Семінарії старі приміщення по вул. Коперніка, 26 (нині їх адреса – вул. Дорошенка, 41), де від 1939 року господарював Львівський державний університет.

Єдиним приміщенням, яке можна було отримати в той час, був напівзруйнований літній піонерський табір «Гренада»у смт. Рудно, що знаходиться за 12 км. від Львова. Отож, виходячи із обставин, було вирішено таки створити в цьому передмісті Львова тимчасову семінарію, а в майбутньому подбати про більш відповідні приміщення.

За таких обставин діяльність Львівської Духовної Семінарії було відновлено у 1990 році в селищі Рудно біля Львова. У стінах Семінарії були зібрані палкі молоді серця, які почувши поклик Христа, пішли за Ним. Отримавши у спадок літній піонерський табір "Гренада", семінаристи змушені були відновлювати запущені старі приміщення, їх ремонтувати та перебудовувати, що тривало з 1990 до 1995 року, щоб створити бодай мінімальні умови для життя й діяльності Семінарії. Принагідно треба звернути увагу, що піонерський табір було збудовано виключно для літнього відпочинку, а тому ці будинки цілком не були пристосовані для проживання в зимовий період. Більше того, траплялося й так, що у зимовий період до приміщень тимчасової семінарії не подавали електроенергію і газ, отож доводилося готувати їжу надворі на дровах – у військовій пересувній кухні.

Уже в перші роки функціонуванні відновленої Львівської Духовної Семінарії у приміщеннях руднівського піонерського табору виявилися чимало недоліків та виникло багато проблем. Зокрема, Семінарія виявилася відокремленою від навчальних закладів та інтелектуальних осередків Львова, а передусім – від Львівської Богословської Академії, котра була відновлена 1994 року у приміщеннях по вул. Свєнціцького 35 (відстань між семінарією і Академією – 15 км.). Тобто, витрачалося чимало коштів та часу на переїзд викладачів із Академії в Семінарію, семінаристи мали обмежений доступ до бібліотек та ін. Відсутність контактів зі студентами інших навчальних закладів (чи то державних, чи церковних), як також і складність в організації практичних занять із людьми з різних сфер життя, спричиняла значні труднощі у формації і вишколі майбутніх священиків. Розміщення приміщень семінарії, їх внутрішнє їхнє планування було цілковито непристосованим для цілорічного семінарійного життя, що також негативно впливало на процес формації і вишколу майбутніх священиків.

Тим не менше, протягом шістнадцяти років колишній літній відпочинковий піонерський табір був місцем, де під діянням Святого Духа сам Господь формував, укріпляв та благословляв майбутніх працівників для свого виноградника. Незважаючи на усі проблеми та незгоди руднівська семінарія виплекала плеяду свяженослужителів Української Греко-Католицької Церкви, та своїми молитвами, поєднаними із працею, преобразила не лише передані їм приміщення, але й усе містечко Рудно. Нині в руднівських семінарійних приміщеннях перебуває підготовчий курс Львівської Духовної Семінарії Святого Духа.