Кристинопіль (від 1951 року – Червоноград) є важливим містом для кожної Служебниці. Із 1894 по 1946 рр. тут функціонував новіціят Згромадження Сестер Служебниць, метою якого було виховувати молодих дівчат, які відчували в собі покликання посвятити своє життя Богові. Із цим монастирем був пов’язаний їх перший досвід чернечого життя, як також тут вони приготовлялися до місійної праці, щоб іти і служити там, де є найбільша потреба, та виховувати серце свого народу всюди, де воно б’ється. А це була не лише Галичина, але і далекі Канада, Боснія та Бразилія. Це серце народу сестри виховували та облагороднювали не лише своєю працею в дитячих захоронках, але і в школах, інтернатах, лікарнях, ризницях, семінаріях та інших місцях.

До Другої світової війни в Кристинопільському новіціяті щороку виховувалось понад 50 сестер. Через його школу чернечої формації пройшли всі довоєннi покоління сестер в Україні, тому не випадково в нашій історії ми ніжно називаємо його «колискою Згромадження».

Отож, перше приміщення новіціяту було посвячене 1894 року і являло собою перебудову зі старої корчми на монастир. Це перше приміщення було дерев’яне. Із часом цей монастир неодноразово перебудовувався та добудовувався, оскільки дівчат, бажаючих вступити до Згромадження Сестер Служебниць, постійно зростало.

У переддень Другої світової війни Кристинопільський новіціят являв собою цілий комплекс, а саме: «два мурованих двоповерхових доми - перший новіціят, другий, щоправда недобудований, - у майбутньому мав служити як осередок Головного Уряду Згромадження, також була лічниця, захоронка, пральня. Сестри вели доволі велике господарство, мали велике поле». Саме в час Другої світової війни цей монастир, напевне через те, що був доволі великим, неодноразово піддавався доволі сильним бомбардуванням. Воюючі сторони очевидно не знали, що об’єктом їхніх атак ставав жіночий монастир, а не штаб-квартири супротивників.

Катастрофічними та, на жаль, кінцевими днями цього монастиря стали воєнні дні середини липня 1944 року. У цей час німецькі війська швидко відступали під натиском радянських. Причиною такої сильної атаки на монастир з боку радянських військ стало близьке розташування німецьких військ та їх зброї довкола дому сестер. Це й спровокувало радянську авіацію взяти під свій приціл із усього Кристинополя саме монастир Сестер Служебниць. Сестри вчасно встигли заховатися в підвальне приміщення дому. У цей час монастир нещадно бомбили та обстрілювали. Сестри, які фактично задихалися від диму, готувалися до неминучої смерті. Однак, як згадують очевидці, що навіть «серед того страху була якась внутрішня надія, що Ісус не дозволить, щоб ми тут погинули. Та ж то новіціят, Його улюблені обручниці — будучність Згромадження. І дійсно так сталося. Згорів новий і старий дім, в кімнатах усе погоріло, залишилися тільки стовбурі коминів і зруб мурів».

Так і сталося, що віра та надія сестер зробили чудо. Хоча монастир був майже дощенту знищений, усі сестри залишилися живими. Лише одну сестру Бог обрав, щоб ціною життя засвідчила свою любов до Нього. Це була 24-річна сестра Тарсикія Ольга Мацьків, у яку в ці воєнні дні, а саме 18 липня, без попередження вистрілив радянський воїн лише за те, що вона була «монашкою». Під час свого Апостольського візиту в Україну 2001 року Папа Іван Павло ІІ проголосив її Блаженною.

Після цих трагічних для нашої історії подій, декілька сестер ще 2 роки не залишали цих зруйнованих мурів, колись так славного та серцю милого кожній Сестрі Служебниці Кристинопільського новіціяту. Можливо сестри ще сподівалися, що його можна буде відновити, однак із остаточним утвердженням в Галичині атеїстичної радянської влади було зрозуміло, що сподіватися на кращі часи - не доречно. Останні руїни монастиря з наказу нової влади були знесені, а на їхньому місці побудували житловий комплекс.

Також славне минуле Кристинопільського монастиря пов’язане із особою нашої дорогої співзасновниці Блаженної Йосафати Гордашевської. Протягом певного періоду вона перебувала в цьому монастирі, показуючи своїм життям приклад правдивої богопосвяченої особи, яка полюбила Бога і була вірною Йому аж до смерті, служіння для якої було царюванням. Блаженна Йосафата любила Кристинопіль, любила чудотворну ікону Кристинопільської Богоматері, перед якою часто молилася, тому і бажала тут померти, радіючи, що має так багато молодих сестер.

Блаженна Йосафата упокоїлася в передбачений нею день — свята Благовіщення Пресвятої Бо-городиці 1919 року, і тут була похована. Її тлінні останки спочивали на території старого Кристино-пільського цвинтаря аж до 1982 року. Цього ж року, майже в чудесний спосіб, вони були перевезені до Італії, де до сьогодні знаходяться в каплиці Генерального дому Сестер Служебниць в Римі. За приклад геройського життя сестра Йосафата теж була проголошена Блаженною під час приїзду Папи Івана Павла ІІ в Україну 2001 року.

Отож, Кристинопіль є особливим місцем для нас та нашої історії. Це місце є святе не лише через те, що тут існував монастир, а тому, що воно було освячене присутністю та кров’ю наших святих сестер Йосафати Гордашевської та Тарсикії Мацьків. Це є великим привілеєм для Кристинополя, що такі святі особистості тут молилися, тут тихо і віддано служили Богові та людям, а потім тут народилися для вічності.

У 1992 році у Сестри Служебниці святкували 100-літній ювілей від заснування свого Згромадження. Мабуть із нагоди цього ювілею за ініціативою старожилів Кристинополя, а саме п. Зеновія Войтовича, розпочато будівництво нового монастиря Сестер Служебниць на вул. Шевській, 42. Люди дуже хотіли, щоб сестри продовжували у місті працю своїх попередниць.

7 квітня 1994 року будинок було урочисто посвячено і названо домом Преподобної Матері Йосафати. Багато років цей дім був одним із найбільших у Провінції в Україні. Тому тут відбувалися реколекції, формації, семінари та різні зустрічі сестер. Довший час тут проживали кандидатки - молоді дівчата, які готувалися до вступу на новіціят.

У 2004 році у малому будинку при домі Преподобної Матері Йосафати відкрито захоронку для дошкільнят.

Сьогодні Сестри Служебниці в Червонограді провадять захристію в церкві св. Юрія, катехизують у при парафіях і школах, виїжджають на катехизацію до сусідніх сіл.