Монастир Воздвиження Чесного Хреста Сестер Чину Святого Василія Великого у Словіті належить до найстарших монастирів у Західній Україні, та є коренем монастирів Сестер василіянок у Яворові, в Станиславові (тепер Івано-Франківськ), у Львові та в Америці.

Початки його сягають кінця XVI ст. (перші письмові згадки про нього є з 1581року). Сестри Василіянки переживали разом з мешканцями Словіти татарські напади, ділили їх долю й недолю, тому селяни гордилися монастирем як дорогоцінністю і в кожній потребі приходили до Сестер з великим довір’ям, просячи про пораду та допомогу.

Крім молитви і праці, Сестри займалися вихованням та освітою дітей. Вони вчили дітей приватно, а при кінці року діти здавали іспити в міській школі. В 1822 році при Словітському монастирі починає діяти офіційна школа, де в дусі любові до Бога і до своєї рідної неньки України навчалися дівчата.

Після 1906 року при монастирі діяли підготовляючі курси, спрямовані на підготовку до вступних іспитів у гімназії, учительські семінарії або у фахові школи у Львові, Тернополі, Золочеві та в ін. міста. При монастирі у Словіті існували сиротинець, у якому на утриманні монастиря перебувало до 40-50 сиріт, та семирічна школа, у якій навчали дітей Сестри. Після закінчення цієї школи діти переходили під опіку сестер Василіянок у Львові: здібніші вступали до вчительської семінарії при монастирі на вул. Потоцького або ж до гімназії Сестер Василіянок, яка існувала при обителі на вул. Длугоша. В 1935 р. монахині створили захоронку для дітей с. Словіти. Тут матері залишали своїх діток під опікою сестер, коли йшли в поле, на роботу. У цій захоронці було близько 70 дітей.

У 1939 р. радянські війська зайняли монастир у Яворові, а Cестер, які там проживали, вивезли до Словіти. Тому кількість Сестер у Словітському монастирі збільшилася, як і обсяг їхнього служіння для Божого люду. Сестри своєю опікою могли охопити більшу кількість потребуючих.

Обитель у Словіті протрималася до 1948 р., хоча під час Другої світової війни перший поверх монастиря був зайнятий німецькими військами. На подвір’ї обителі був розташований тимчасовий госпіталь для легкопоранених. Також на прохання Митрополита Андрея Шептицького багаго євреїв було переховано у стінах Словітського монастиря.

Під час відступу німецьких військ у 1944 р. п’ять радянських літаків бомбардували монастир (мабуть, знали, що тут був розміщений німецький госпіталь). Однак ні одна бомба не впала на подвір’я, а всі падали поза мур монастиря, бо Сестри дуже молилися про Божу охорону.

Монастир у Словіті був вогнищем культури, освіти, моральних чеснот. Сестри допомагали всіма способами Українській Повстанській Армії. Вони в’язали светри, теплі шкарпетки, рукавиці для бійців УПА, до Сестер також зносили свої вироби дівчата, жінки з села. Склад продуктів харчування для бійців УПА був на монастирському городі.

У 1948 р. Сестрам–монахиням наказано звільнити приміщення за 2 години, а келії монастиря були заселені інвалідами, літніми людьми з усього Радянського Союзу. Сестри переселилися до Якторова, що за два кілометри від Словіти, до монастиря Сестер студиток.

У 1960 році була зруйнована монастирська церква Воздвиження Чесного Хреста. На її місці побудували бюст Леніна. У липні 1962 р. в приміщенні монастиря у Словіті утворили тубдиспансер, який функціонував до січня 2018 р.Б. У січні 2018 р.Б. приміщення монастиря повернули у власність Провінції Пресвятої Тройці Сестер Чину Святого Василія Великого. Сестри розпочали ремонти приміщень та благоустрій території. одночасно з цим Сестри служать Божому людові своєю молитвою, а також провадять молитовну спільноту “Матері в молитві”, катехизують дітей, провадять пасторальну та культурно-просвітницьку працю у с. Словіта. При монастирі діє дитячо-юнацький хор “Берегиня”, філія Народного вокально-хореографічного ансамблю "Викрутасики".