У Західній Україні є чимало місць об’явлення Матері Божої. Монастирі, церкви з чудодійними іконами, святі джерела… Гошів, Грушів, Жовква, Заглина, Зарваниця, Крехів, Львів, Почаїв, Унів, Янів... Особливо багатий на святі місця Жовківський район – тут і Крехів, і Заглина, і сама Жовква. Тільки чудодійних джерел, досліджених і маловідомих, у Галичині налічується дев’ятнадцять. Святе джерело в Заглині, що в Жовківському районі Львівської області, людям відкрив образ Богородиці. Таких місць у світі є кілька.

Протягом року – в морозну зиму чи в літню спеку, навесні чи восени – миряни з ближніх та віддалених місцевостей поспішають у глибину Розточанського лісу, щоб притулитися до цілющого джерела Пречистої Діви Марії та випросити в неї захисту. Історія присілка Заглини і святого джерела, пов’язана з історією села Монастирок. На монастирській горі, за свідченням архівних документів та літописів, у ХV–XVI ст. був монастир. Ні болота, ні ліси не змогли вберегти ченців від нападів татарських орд. Монастир знищили, пограбували. Від нього в Монастирку залишилася лише частина муру, а кістки ченців і донині вимиває дощем на церковному подвір’ї... На місці монастиря у 1784 році побудували першу церкву. Вона згоріла, як і наступні – побудовані під час Другої світової війни. Сьогодні церква Успіння Пресвятої Богородиці історично третя, а від найпершої залишилася лише дерев’яна дзвіниця.
Під час нападу татар на монастир вижив лише один чернець. Він поселився окремо, жив самітником. Час від часу доносились чутки про навали турків. Тоді люди з навколишніх сіл покидали свої домівки й тікали до лісу, до самотнього ченця. Коли він помер, люди й надалі продовжували приходити молитися до урвища. Серед таких була маленька дівчинка Маруся, якій під час молитви з’явилася Матір Божа. Після об’явлення з’явилося джерело – сталося це у XVI ст. Згодом виявилося, що джерело має цілющі властивості. Місцеві прозвали джерелом Пречистої Діви Марії чи просто “Марусею”.

Перше зцілення через цілющій властивості води відбулося в 1781 р. У цей час ліс, в якому розташоване джерело, належав польському пану Семінському. У пана була незряча дочка, яку роками безрезультатно лікували від недуги. Селяни радили панові вмивати до сходу сонця дочку водою зі святого джерела. Незважаючи на своє скептичне ставлення, пан погодився. З часом до дівчинки повернувся зір.

Біля джерела парафіяни будували каплиці, та атеїсти знищували їх. Радянська влада перетворила святе місце на руїну... Проте, постійні чудеса та зцілення додавали людям сили для подальшої боротьби. Запам’ятався випадок із лікарем-хірургом із Ростова-на-Дону (Росія). Відомий спеціаліст не міг більше проводити операцій. Нервова система стала ослабленою, тряслися руки... Він дізнався про джерело у Заглині. Приїхавши на Галичину, помив кілька разів руки у крижаній воді. Недуга відійшла, та навіть після зцілення лікар і далі приїжджав сюди – молитися.

Характерним для багатьох зцілень є факт непередбаченості, несподіванки. Один каліка мив у воді свої ноги. Раптом почув позаду в лісі шелест, ніби хтось наближається. Зляканий і засоромлений своїм каліцтвом, він поривається вийти з води, поки ніхто його не побачив, і з переляку не зауважує, що йде своїми ногами…

Люди відзначають рідкісну особливість джерельної води з “Марусі” – вона не псується: її набирають вдосталь, тримають тривалий час, навіть у теплому приміщенні, а вона залишається свіжою.

Степан Савчак розповідає, як у 2005 році він, вчитель музики середньої школи села Замок, відчув загострення виразки шлунка. Приїхав до джерела, попив цілющої водички – і забув, що потребує допомоги лікаря. Чоловік щонеділі їздить у Заглину.

Марія Дубік із Монастирка травмувала коліно, впавши під колеса воза. Віз переїхав жінці ноги – і в обох колінах порвав зв’язки. Лікарі радили зробити операцію. Болі періодично нагадували про себе. За деякий час захворіла племінниця пані Марії. Вирішили піти до схід сонця вмитися в “Марусі”. Пані Марію довго відмовляли, адже до джерела треба було йти кілька кілометрів пішки лісом. Яким же було здивування самої Марії та її родини, коли вона не відчула втоми у ногах. Біль відійшов назавжди.
На даний час духовну опіку сповняє о. Петро Сало, ЧНІ.