На горбочку, біля річки Білий Стік у тіні старезних, розлогих лип стоїть старенька дерев’яна церковця, яка була збудована ще 1774 року. Вона була і є свідком релігійного життя як наших предків, так і сучасників.

До 1946 року в нашій церкві душпастирювали: о. Симеон Лонцький, о. Іван Йосип Камінський, о. Михайло Була. Разом із духовно-душпастирською опікою, вони виконували велику і благородну
роботу, організовуючи народне шкільництво, братства тверезості, вели активну просвітницьку роботу.

Після сумнозвісного псевдособору у Львові 1946 року, наша сільська церква не перестала функціонувати, але вже мусила підпорядковуватися російській православній церкві. У сусідніх селах – Комареві, Зубкові, Переспі храми були закриті. І тому багато людей з нашого села і з сусідніх сіл, незважаючи на підпорядкування російській православній церкві, на ті зміни, яких зазнав інтер’єр (перероблено хрести, тетрапод, хоругви), ходили далі до своєї рідної церкви і раділи з того, що їх храм не закрили.

Проте, були в нашому селі люди, які все ж залишилися вірними греко-католицькій церкві. Хоч їх було мало, але вони не зреклися своєї віри і молилися таємно. Свою душпастирську працю ревно і таємно виконували: о. Мар’ян Чернега, ЧСВВ, о. Дем’ян Богун, ЧСВВ, о. Янтух, ЧСВВ по хатах наших односельців: Ничай Ганни, Марущак Стефанії, Гуменюк Катерини, сестер Манчур. Понад 40 років священики і вірні УГКЦ були змушені таємно дотримуватись обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування та репресії з боку органів влади. Після легалізації УГКЦ, 17 вересня 1991р. була зареєстрована наша релігійна громада, проте до Богослужінь у церкві Преображення ГНІХ вона допущена не була. Почалася релігійна міжконфесійна ворожнеча.

25 травня 1992 р. було споруджено і освячено хрест на честь першої річниці Незалежності України. І біля цього хреста відправляли Богослужіння священики УГКЦ упродовж 13 років. І в холод, і в спеку ми молилися до Бога фактично на дорозі. Неодноразово наша громада зверталася як до районної, так і обласної адміністрацій з проханням встановлення почерговості у користуванні храмом.

21 березня 1994 року ми отримали Розпорядження представника президента України про почергове користування церквою. Проте православна громада не допустила нас навіть на церковне подвір’я.

25 березня 1995 р. Сокальський районний суд прийняв рішення про припинення діяльності громади УАПЦ. Та незважаючи на це, православна громада на чолі з о. І ваном Бігуном і далі відправляли в церкві.

22 травня 1995 р. районний суд прийняв рішення про передачу майна церкви Господа Нашого Ісуса Христа греко-католицькій громаді. У присутності представників районного суду і правоохоронних органів було описано все майно і передано на користування громаді УГКЦ. Але зразу ж на наступний день активісти православної громади зірвали замки до церкви і встановили другі.

З січня 1996 р представники районної ради в присутності сільського голови проводили бесіду з о. Іваном, про те, щоб він дав дозвіл нашій громаді відправити Богослужіння в церкві, проте і ця бесіда була безрезультатною.
26 грудня 1996 р. церкву закрили, замки опломбували, але “православні” знову самовільно зірвали ці пломби і продовжували свої Богослужіння. Нашу громаду далі не пускали на церковне подвір’я. І таких примусових і безрезультатних передач церкви нашій громаді було 3.

Ми пережили суди від Районного до Верховного Суду України, проте міжконфесійна ворожнеча не припинялася і згоди між односельчанами не було, наша старенька греко-католицька церква стала незалежною автокефальною.

У цей тяжкий для нашої громади час з нами були священики: о. Михайло Нискогуз, о. Дмитро Дмитраш, блаж.пам’яті о. Іван Банах, о. Мирослав Банах, о. Андрій Пенюк, о. Тарас Гнатів.

У червні 2003 року до нас на парафію був призначений о. Тарас Гнатів. Проводиться катехізації дітей, свято Миколая, вертепи, Хресні Дороги. Кожного року о. Тарас організовує поїздки на прощу до Крехівського монастиря, куди їдуть діти і дорослі, незважаючи на те, до якої громади вони належать.

При церкві було відновлене братство “Апостольство Молитви”, ревнительками якого є Ольга Бик і Любов Охрим. Саме вони в люті зимові місяці запрошували священиків і нас, вірних до своєї домівки, щоб відправляти Богослужіння впродовж 5 років.

7 листопада 2004 року з участю Преосвященнішого Єпископа Сокальсько-Жовківського Михаїла Колтуна був освячений наріжний камінь на побудову нової церкви.

Для того, щоб тимчасово було де проводити Богослужіння, ми збудували і 19 серпня 2005 року освятили капличку. В ній правиться по сьогоднішній день.