Новий історичний період на парафії розпочався з 1951 року після заселення села переселенцями з Надсяння. Місцевих людей після “операції Вісла” 1946 року переселили на Тернопільщину, а повертатись в рідне село почали в 1955-56 роках.

У цей час і відкрилась Греко-католицька Церква у підпіллі, основу якої складало п’ять родин місцевих жителів. Збиралися на богослужіння в хаті родини Очкусів, а також біля каплички, на чудотворному джерелі недалеко від траси на Раву-Руську.

КДБ знало про капличку, тому руками комуністів і комсомольців часто нищило її. Вивозили її в Угнівський і Витківський ліси, але люди знову і знову відновляли святиню. Коли проголосили незалежність України, почалася боротьба за повернення храму греко-католицькій громаді. Церква св. Архистратига Михаїла була півроку закрита через непоступливість православної громади. Богослужіння відбувались на церковному подвір’ї. Першим греко-католицьким священиком був призначений о. Василь Білецький. Коли настали морози обидві громади (перші в Сокальському районі) погодилися на почергове богослужіння. З 1992 по 2000 рік парафією опікувався о. Михайло Левицький, о. Володимир Вітт, о. Михайло Блистів.

Діють спільноти: “Апостольства молитви” і Марійська дружина, налагоджена співпраця зі школою. З 2000 року духовним наставником є о. Андрій Тимчак. Вдалося добитися повного примирення між громадами. На празник Пресвятої Євхаристії у каплиці відбувається місцева проща. Збираються священики не тільки нашого деканату, але й інших деканатів разом зі своїми громадами в подяку Господу Богу за те, що власне з цього святого місця почалося відродження греко-католицьких громад району.

Гордістю є священики, вихідці села Острів: о. Ярослав Малиш – референт владики Михаїла Колтуна, о. Андрій Тимчак – парох рідного села, о. Михайло Микита – голова катехитичної комісії при єпархії, о. Володимир Пустельник – декан Судової Вишні, о. Ігор Суходольський – декан Олеський, о. Богдан Гринда – парох с. Карів і м. Угнів, о. Ігор Малиш – парохія Реклинець і Стремінь, блаженної пам’яті о. Зеновій Горак, а також дві монахині блаженної пам’яті сестри Теодора і Флавіана, які певний час були в Червоноградському монастирі.

Проведено зовнішній ремонт церкви та облаштовано територію навколо храму.