Перша згадка про монахів василіанської традиції, що проживали в околицях Перемишля, Ярослава, Пшеворська і Старого Сонча, сягають середини ХI століття. Відомо, що в Перемишлі, в 1292 році, існував монастир під покровом Успення Пресвятої Богородиці в Вільчу. Документи з 1378 року підтверджують існування двох монастирів: св. Миколая і Преображення Господнього. В 1540 році при збудованому соборі в Владичу існував монастир для обслуги лікарні і церковної школи. В документах з 1542 року вже є згадка про монастир в Засянні, який називали „стародавнім”.

В XVIII ст. реформи імператора Йосифа призвели до ліквідації василіанських монастирів. В 1913 році зусиллями греко-католицького єпископа Константина Чеховича на Засянні повстав сьогоднішній монастир з каплицею, до якого була збудована церква. Комплекс був реставрований в 1935році. В монастирі проживало 10-12 монахів.

Друга світова війна принесла діаметральні зміни. В 1945 році Служба Безпеки приказала отцям василіанам звільнити монастир. Отця Романа Юстина, який не зважаючи на наказ залишився в монастирі, арештовано 6 квітня 1947 року на вулиці і передано в руки представників радянської влади, які вислали його на Сибір.

Після 1945 року василіанський монастир був під опікою сестер монахинь латинського обряду, а пізніше був переданий державній владі і призначений для Воєводського Державного Архіву в Перемишлі. В приміщенні монастиря було розміщено бюро Архіву, а в приміщенні церкви знаходилися архівальні склади.

Отці василіани від самого початку намагалися повернути свій монастир. Уряд постійно давав відмову, пояснюючи це тим, що будинок, відповідно з існуючим польським законом, є власністю держави як майно перейняте після українців. Одночасно в середині церкви було впроваджено „модернізацію”. Так в 60-х роках в церкві було збудовано масивну підпору, а в 80-х – два склепіння та залізобетонні сходи і ліфт. В офіційних листах було сформульовано: „об’єкт втратив сакральний характер”.

Не зважаючи на труднощі, отці василіяни купили інший будинок в Перемишлі, на вул. Крайовей Ради Народовей 10 (сьогодні вул. Кс. О. Фудеркєвіча) і з 1960 року розпочали працю, відправляючи Літургії в храмі Серця Ісусового. Після передачі душпастирських обов’язків в руки єпархіального духовенства, в Перемишлі залишився тільки один василіянин – о. Борис Балик, який до 1989 року обслуговував греко-католицьку парафію в м. Ярослав.

Щойно 1 жовтня 1991 року, комісія в справах нерухомості приняла рішення про передачу церкви і монастиря Чинові Отців Василіан, але на основі порозуміння між монастирем і дирекцією воєводського архіву в Перемишлі протягом п’яти років від моменту передачі об’єкту, працівники архіву мали час на підготовку іншого приміщення.

26 жовтня 1996 року монастир і церква були остаточно передані Василіанському Чину. Після виконання необхідного ремонту і пристосування до потреб монастиря, 1 вересня 1997 року монастир знову був заселений монахами.

Віднова церкви закінчилася під кінець 1999 року. Було ліквідовано три залізобетонні перекриття, внутрішні сходи і ліфт, повністю відремонтовано церкву в середині. На зовні відбудовано сходи, які ведуть до святині, відремонтовано фасад і впорядковано прилеглу територію. Церква отримала чудові ікони в українському стилі та кам’яний іконостас. Автором ідеї відбудови та внутрішніх прикрас був – Яцек Мермон, архітектор з Перемишля. Ікони в церкві малювали львівські художники Андрій Дудка і Андрій Винничок.

В травні 2000 року відбулося урочисте друге посвячення монастирського храму (перше посвячення відбулось в 1935 році). Здійснив його Митрополит Перемишльсько-Варшавський – архієп. Іван Мартиняк у співслужінні з єпископом Василієм Медвітом, ЧСВВ та єпископом Володимиром Ющаком, ЧСВВ, разом зі священиками та вірними. Обидва єпископи, як колишні протоігумени Василіянського Чину в Польщі, домагалися повернення монастирського комплексу та займалися ремонтом. Великий внесок в відбудову церкви і монастиря вніс о. Тимотей С. Феш, ЧСВВ.