Після псевдособору 1946 р. у Львові, який офіційно ліквідував Українську Греко-Католицьку Церкву, вона все ж таки продовжила своє життя у підпіллі. У 1945 р. в місті Олеську і у Йосипівці душпастирював о. Іздрик, а в 1946 р. о. Володимир Слоневський відслужив в цьому місті свою останню Святу Літургію, за що і був заарештований та висланий до Сибіру.

У часи офіційної заборони радянським режимом Української Греко-Католицької Церкви до м. Олеська та с. Йосипівки приїжджали священики: о. Роман Єсип, о. Іван Кубай, часто приїжджав о. Методій Скраль, ЧСВВ. Велика духовна підтримка була від уродженця Олеська о. Олександра Оришкевича, який у своєму помешканні відправляв богослужіння, уділяв Святі Таїнства, збирав людей на молитву, за що й був заарештований. Приїжджали в Олесько також єромонах Іларіон (Іван) Денищук, о. Байрак, ЧСВВ, та о. Ланчак.

Богослужіння у часи переслідування відправляли в хатах: Грицини Андрія, Вернюк Марії, Сухоставських, Мандюків. Справжньою фортецею для вірних підпільної УГКЦ були доми Теребежів, Степана Грицини, вихованця оо. Василіан, також Марії Зірінської, яку радянська влада вивезла до Сибіру. З часу виходу з підпілля УГКЦ активно душпастирювали: блаженної пам’яті о. Михайло Гуньовський, о. Іван

Майковський, ЧСВВ, нині ігумен монастиря в Бучачі, о. Богуслав Гункевич, о. Володимир Кепич. Із серпня 1998 року о. Ігор Суходольський.