Каплиця Положення Поясу Пресвятої Богородиці розташована у храмі святого Димитрія.

Храм святого Великомученика Димитрія у Львові УГКЦ (вул. Загірна 28а), як правило, відносять до тих храмів, які ніби непримітні на перший погляд, однак мають дуже цікаву та багатовікову історію. В той час, коли розпадалися одні держави і приходили інші правителі, коли деякі люди хотіли стерти її з лиця землі, церква також змінювалася, але вистояла! Мабуть, у Бога свої плани щодо неї!

Ця церква вважається єдиною у Львові освяченою честь святого Димитрія. Храмовий празник парафіяни відзначають 8 листопада у день свята великомученика Димитрія Солунського.

Церква святого Димитрія у Львові була першою у селі Збоїща (далі Збоїська, а не Збоїща, як було прийнято за радянської влади; до 1939 року у всіх документах назва писалася як Збоїська) та в усі часи була консолідуючим та стабілізуючим фактором його життя. В умовах довгих століть бездержавного існування української нації вона зуміла згуртувати людей до громадського та політичного життя. Одночасно церква була важливим контрольним та виховним фактором у житті селян. На жаль, найдавніших документів про місцеву церкву поки що немає, бо скільки разів горіли церкви та села… А ті архівні документи, які збереглися, походять з досить пізніх часів.

Часи Речі Посполитої

Відомо, що у 1603 році на будівництво церкви в Збоїськах заповів кошти львівський купець Констянтин Корнякт. Він був греком за походженням і нажив великі маєтки на торгівлі зі Сходом, тож міг собі дозволити спонсорську діяльність. У Львові збудував велику вежу для дзвіниці при вулиці Підвальній, яка й сьогодні носить його ім’я. Ймовірно Збоїська входили до його маєтків, тому Корнякт і вирішив залишити серед селян добру пам’ять про себе. Часи тоді були тривожні, бо під Львів часто приходили ворожі війська. Тому і Збоїська, і церква в селі могли не раз ставати жертвою вогню. І восени 1648 року вона пішла з димом.

Ікона св. Димитрія – найдавніша святиня храму

Скоріше за все, що пізніше, коли ситуація в краю заспокоїлася, громада звела в Збоїськах другу церкву. Оскільки в акті візитації церкви 1741 року записано, що церква збудована «зі згоди князя Радзивілла, гетьмана литовського», то припускається, що це сталося до 1655 року, бо Януш Радзивілл був коронним гетьманом до 1655 року. А у 1693 році львівський маляр Іван Руткович намалював до церкви ікону св. Димитрія, яка збереглася до цього часу. У 1701 році святиня передана греко-католицькій громаді.

Австрійські часи (Австрійські нововведення у церковне життя)

Австрійська влада з 1772 року взяла церкву під свій контроль, але посилила роль пароха у парафії. Впродовж свого панування на українських землях вона зуміла започаткувати різні нововведення, які часто можна було назвати й досить дивними.

Наприклад, у 1780 році священики отримали наказ оголосити людям про смерть імператриці Марії-Терезії і відправити за її душу три богослужіння і парастаси в присутності людей. Більше того, щоб впродовж року жителі повинні були по 5 разів відмовляти «Отче наш» за її душу.

А вже через чотири роки світ побачив цісарський декрет, яким було заборонено виготовляти і продавати різні церковні речі, які вживаються як амулети – свічки, пацьорки, медальйончики. Крім того, засуджувалася практика вшанування в церквах прибраних і освітлених реліквій, які виставлялися для цілування. Адже цим «люди віддалялися від справжнього вшанування Бога». Так вважала мудра влада, але цього не могли зрозуміти неписьменні селяни.

Наприкінці XVIII ст. Австрія зазнала поразки у виснажливій війні з Францією і змушена була виплачувати контрибуцію. У зв’язку з цим почалося масове скорочення дотацій для парохів. А у парафію у Збоїська взагалі було ліквідовано. Сталося це ймовірно у 90-хх. роках XVIII ст.

Доля парафії Збоїська в кінці XVIII ст.

XVIII ст. в Європі пройшло не зовсім легко. Тим не менш, в цей час власник села Ян Непомуцен Никорович взявся до будівництва мурованої церкви св. Дмитра. Зокрема 1810 року він звернувся до консисторії з проханням видати потрібну грамоту на заснування церкви і того ж самого дня о. Гарасевич таку видав. Засновник купив іконостас з церкви Пресвятої Богородиці (вул. Гайдамацька 9, належала до жіночого Василіянського монастиря Св. Катерини Олександрійської), яку закрили ще у 1784 році.

Справа будівництва церкви йшла досить швидко. Вже 1811 року пан Никорович просив консисторію видати грамоту на посвячення нової церкви львівському деканові о. Жуковському. А через три дні видання такої грамоти засвідчив своїм підписом крилошанин о. Михайло Левицький, який через кілька років став львівським митрополитом. Можна вважати, що саме посвячення церкви відбулося на престольний празник св. Дмитра 1811 року. Отже, знаменними датами для місцевого храму є дати 9 липня 1810 та 28 жовтня 1811 року.

Під час Першої світової війни церква пошкоджена гарматним пострілом російської армії з позиції, де зараз знаходиться насосна водонапірна станція водоканалу. За церквою залишки старого цвинтаря. У 1980-х роках під час ремонту фундаменту дзвіниці церкви, в землі було виявлено кілька шарів поховань.