Легалізація Української Греко-Католицької Церкви у листопаді 1989 року спричинила не лише передачу храмів та їх віднову, розбудову монастирів та парафій, але насамперед сприяла відновленню духовності українського народу. Громади колись підпільної Церкви почали налагоджувати своє повноцінне релігійне життя: входити у храми, повертаючи собі культові споруди, яких їх свого часу позбавила безбожна влада. Винятком не став також монастирський храм Покрову Пресвятої Богородиці у м. Львові (вул. Личаківська, 175), що належить Згромадженню Салезіян УГКЦ.

Цей храм побудували ще в 1934 році, посвятивши спершу Матері Божій Остробрамській. Він був збудований за найновішими тогочасними тенденціями архітектури та інженерії під керівництвом талановитого львівського архітектора і ректора Вищої технічної школи (нині НУ «Львівська політехніка») Тадеуша Обмінського. Проте передчасна смерть Т. Обмінського завадила реалізації цього проекту. Його втілення здійснив інженер Вавжинець (Лаврентій) Дайчак.

Храм Матері Божої Остробрамської збудований на виконання обітниці – на вдячність за перемогу поляків в боях з кінармією Будьонного у 1920 році. Правда, лише у 1931 році розпочалась його будова.

20-ті – початок 30-х років минулого століття – період розквіту стилю конструктивізму, тому не дивно, що споруда зводилася саме у цьому стилі. Храм збудований у формі старохристиянської базиліки першого тисячоліття, зведений на природному підвищенні ландшафту. Інтер’єр лаконічний і простий. Вікна засклені «кафедральним склом» пастельних кольорів. У святині може одночасно перебувати до 2200 чоловік.

Новозбудована культова споруда була посвячена 7 жовтня 1934 року, одразу ставши домінантою східної межі Львова. Храм виділявся в силуеті міста своїм незвичним виглядом, адже з його північної сторони височіла вежа (висотою до 60 метрів) – унікальна у Львові, збудована на зразок флорентійських дзвіниць, яка до сьогодні прикрашає церковний комплекс. У 1936 році для дзвіниці відлили два дзвони, менший з яких важив 1900 кг., а більший – 3100 кг. (при діаметрі 160 см). Дзвони ці не збереглися, так само як і внутрішнє оздоблення храму.

Спочатку новий храм був гарнізонним – обслуговував розташовану поблизу військову частину, але згодом він був переданий Салезіянському Згромадженню.

Беручи під свою опіку храм Матері Божої Остробрамської, оо. Салезіяни дбали про те, щоб і при цьому храмі створити молодіжний осередок, де б можна було навчати хлопців катехизму, а також ремесла. У 1938 році почалося будівництво монастирського будинку із бурсою та ремісничою школою для сиріт і дітей із неблагополучних сімей. Але ці плани перекреслив початок війни.

У повоєнний час тут розмістили книжковий склад, а перед храмом поставили пам’ятник – бойовий танк, що стояв на п’єдесталі. Релігійний комплекс оо. Салезіян використовували як господарські приміщення.

У 1989 році розпочався процес легалізації УГКЦ, храми було передано релігійним громадам. За часів незалежності, українські салезіяни, що навчалися в Італії ще перед війною, прибули до Львова і очолили реконструкцію храму. З 18 червня 1991 року храм отримав статус парафії, натомість канонічна інавгурація відбулася 29 липня 1994 року. В тому ж таки 1994 році у жовтні (через 60 років від побудови храму) на свято храмового празника Покрову Пресвятої Богородиці відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив єпископ-помічник львівський Юліан (Ґбур). Він освятив храм Покрову Пресвятої Богородиці – центр українських салезіян східного обряду.

03 листопада 1994 року Блаженніший Кардинал Мирослав Іван Любачівський, Глава УГКЦ, офіційно передав церкву Покрову Пресвятої Богородиці у власність Салезіянського Згромадження і вона має статус монастирської церкви.