Попередня церква на цьому ж місці була дерев'яною і походила з 1602 року. Із найдавніших документів, що стосуються церкви наразі відомо про два — від 1687 і 1758 років. Першим дослідником, котрий звернув увагу на цінність пам'ятки був австрійський археолог Адольф Вольфскрон, котрий опублікував 1858 року рисунок та план у віденському виданні у статті про дерев'яні церкви Моравії, Сілезії, Угорщини та Галичини. У тому ж році опис мистецьких пам'яток подав Феліціан Лобеський у газеті «Rozmaitości» (додаток до Gazeta Lwowska). Пізніше у своїх працях церкву згадували зокрема Федір Білоус (подав рисунок за Вольфскроном), Юзеф Лепковський, Казимир Мокловський, Богдан Януш, Михайло Драган. У середині XIX століття церква перебувала у поганому технічному стані. З'явились плани будівництва нової.
Рисунок старої церкви, опублікований А. Вольфскроном 1858 р.

Іконографія дозволяє скласти певне уявлення про храм. Він був тридільним двоверхим, орієнтованим на осі південь-північ із входом з півдня. Складався з прямокутної нави, такої ж ширини квадратного бабинця з присінком та дещо вужчої прямокутної вівтарної частини. Нава і бабинець були увінчані четвериками із архаїчними низькими наметовими дахами; верх над бабинцем виконував функцію дзвіниці. Дах над вівтарною частиною — двосхилий. Уся будівля по периметру була оточена піддашшям. Інвентарний опис другої половини XIX ст. подає перелік окремих будівель на церковній території: дерев'яний будинок («монастир») із чотирма кімнатами; кухня (або пекарня) з житловою кімнатою; стайня; ще одна будівля, що поєднувала комору, возівню і стайню; хлів; стодола. Усі дерев'яні, криті гонтом або соломою і переважно у поганому стані.

Інтер'єр церкви був розписаний сюжетами зі Старого та Нового Заповіту. За іконостасом знаходилась ікона «Розп'яття з ктиторами» від 1701 року. Біля вівтаря розміщувались також ікони історичного змісту. До нашого часу збереглись фрагменти високомистецької ікони «Вознесіння Господнє» від 1652 року, що знаходилась перед іконостасом. Церква посідала дзвін, датований 1557 роком, що походив з іншого, давнішого храму. Тут зберігалось рукописне Євангеліє 1603 року писане священником Захарією зі Знесіння.

Вигляд старої церкви:

Відомо про плани 1888 року про будівництво нового храму за проектом Василя Нагірного. З невідомих причин цього не відбулось. Новий проект виконано Владиславом Галицьким і реалізовано протягом 1897—1901 років. Стару церкву було зруйновано не відразу. Її поступово оббудовували новими стінами і розібрали після завершення будівництва. 1922 року над входом до церковного двора збудовано стрільчасту неоготичну арку, а пізніше у 1924 році — стінну двоярусну дзвіницю із півциркульними арковими прорізами для дзвонів.

Храм розташований на високому пагорбі. У плані має форму хреста зі слабо вираженими раменами. Увінчаний одним великим восьмериком із куполом вкритим бляхою та високою бляшаною сигнатуркою, разом із якою загальна висота сягає 31 м. Матеріалом послужила цегла, зовні обмурована грубо обробленим пісковиком, що добувався поблизу. Для архітектурних елементів застосовано дрібнозернистий пісковик із села Демні, що поблизу Миколаєва.

В інтер'єрі знаходиться низький одноярусний іконостас із різьбленими царськими та дияконськими вратами. Серед намісних ікон — дві, писані на дереві, різняться за манерою виконання. Їх автором ймовірно був монах Святоіванівської студитської лаври на Знесінні Рафаїл Хомик (перша половина XX ст., монограма «Х. Р.» на образі св. Миколи). Престоли перед іконостасом та бічним вівтарем (при південній стіні) оздоблені рельєфами Андрія Коверка. Цьому ж авторові належить кафедра під головним престолом, та рельєф «Добрий Пастир» у головній наві. Південний вівтар містить образ Христа, написаний Антоном Манастирським. Північний бічний вівтар містить образ Матері Божої-Елеуси початку XVIII століття, що походить із церкви-попередниці. Ікона виконана 1701 року, підписана на звороті монограмою «A.I.M.» або «A.L.M», що можливо розшифровується як «Александер Ляніцький маляр». Стіни храму вкриті сучасними розписами із сюжетами переважно з Нового Заповіту.