Сигнівка була колись селом і знаходилася від центру міста Львова на відстані 7 км. Обіч Сигнівки проходили шосейна та залізнична дороги. Сигнівка належала до парафії в Зимній Воді, до деканату Городка. Декретом від 2 жовтня 1931 року парафія була перенесена з деканату Городецького до деканату Львівського.

В 1845-1850 роках почалась будова Храму (нині Храм св. Михаїла УАПЦ). Вона була посвячена в 1850 році і мала призначення для німецьких колоністів. Потім вона стала церквою парафіяльною (після утворення парафії). З часом виявилось, що вона є замалою. Зародилась думка про побудову більшої церкви. Будова розпочалась З серпня 1936 року. До 1939 року були зведені мури і накриття, але Друга світова війна перервала будівництво.

Від цього часу історії Храму починається чорна сторінка. Будівлю використовували як конюшню, пересильний пункт, склад. Недобудована святиня пережила дві пожежі: в 1970 і в 1980 роках. Будівля залишилася без склепіння, даху, підлоги, вікон, однак залишився її міцний фундамент та мури.

У 1987 році Рада Міністрів СРСР постановила перебудувати колишній Храм на спортивно-оздоровчий комплекс, що було найбільшою наругою над святинею. Власне в цей час до Храму була зроблена прибудва, щоб позбавити його форми Хреста. Там, де знаходилося Святилище, було споруджено басейн, а головну наву храму було розділено на три поверхи залізнобетонним монолітним перекриттям, що нищило культовий характер споруди. Проте з розпадом Союзу роботи на щастя припинились.

ПЕРШІ КРОКИ ВІДРОДЖЕННЯ

З початком 90-х років біля незакінченої будови проходили масові релігійні зібрання вірних греко-католиків. Так починається новітня історія споруди.

21 липня 1993 року Глава УГКЦ Мирослав-Іван кардинал Любачівський звернувся до керівництва заводу ЛОРТА щодо повернення культової споруди, що по вул. Городоцькій 319а у м. Львові Греко-Католицькій Церкві. А вже на початку весни 1994 року Конференція Трудового колек-тиву заводу, майже одноголосно (проти 2-х) прийняла постанову про її передачу громаді. В 1994 році вкрай зруйнована споруда була передана громаді вірних УГКЦ без склепіння, даху, підлоги, вікон та дверей.

18 квітня 1994 року, на Великдень, у відкритому, хоча, і в повні зруйнованому Храмі була відправлена урочисто перша Свята Літургія. Храм став називатися Храмом Христового Воскресіння.

До цього часу впродовж року Богослужіння відправлялися на подвір'ї Храму на тимчасовому престолі. Приміщення розчищалися від сміття, заново перекривався дах, осушувались стіни, проводилось газ та світло.

В 16 травня 1996 року було виготовлені ескізи щодо реконструкції Храму, а 20 серпня 1996 року головний архітектор м. Львова п. Р. Мих затвердив завдання архітектурного планування . Архі-тектурне та конструкторське проектування успішно реалізував колектив «Дніпроміста» м. Львова. Творчу працю інтер'єриста - архітектора виконував п. Микола Прокопович.

Ремонтні роботи Храму провадилися невеликою бригадою парафіян-будівельників під керів-ництвом виконроба п. Григорія Чорненького. Хоча слід би було тут назвати не мало причетних організацій, таких як "Старий Мур" кер. п. В. Мотичко, СМУ 137 кер. п. А. Городечний, бригад сантехніків п. Барана, бляхарів п. Р. Даховича. штукатурів п. І. Макара та багато інших. Тут не згадуємо через брак місця і тисячі парафіян які, як своєю жертовною працею так і матеріальними пожертвами сприяли і сприяють якнайскорішій відбудові Храму.

РОЗВИТОК ПАРАФІЇ

Парафія Храму Христового Воскресіння була заснована першим настоятелем Храму о. Олексієм Шутером та зареєстрована з серпня місяця 1993 року за №781/1.

В перших роках парафіяни проявили надзвичайну активність, окрилені тим, що повернуто будівлю Храму та зареєстровано парафію.

Пані Лега Ганна Михайлівна та пан Федан Ярослав Павлович (його вже сьогодні з нами немає) мали за честь відкривати власноручно церкву.

До першої Церковної Ради належали:

Ярем Роман Степанович та Ярем Іванна Іванівна.

Перше Євангеліє та чашу для Храму придбали Стахів Семен Федорович та Стахів Іванна Йосипівна

Першу хоругву вишили Гриб Олексій Іванович та Гриб Анна Григорівна

Другим настоятелем Храму був о. Мелетій Ільчишин (1994 — 2001рр.). Дякуючи його невтомній праці, а також праці багатьох наполегливих і відданих парафія відбулося впевнене, проте нелегке відродження святині і парафії.

У 2002 році настоятелем Храму призначено молодого і енергійного о. Сергія Шваглу. Почала широко розвиватися релігійно-духовна праця, значно зросли темпи відбудови і реконструкції зруйнованого Храму, життя парафії буйно розцвіло з новою силою і красою.

17 грудня 2006 року у Храм урочисто внесено для постійного зберігання Мощі Блаженного Священомученика Миколая Цегельського, сьогодні покровителя парафіяльної Катехитичної школи.

Слід тут також згадати про побудовану каплицю 3-х Блаженних Священомучеників Миколая Чарнецького, Василя Величковського та Івана Слизюка, що по вул. Соловїній, де в умовах катакомбної підпільної церкви відправлялися Богослужіння, хрестилися діти, вінчалися молоді пари, висвячувалися не тільки священики, але і єпископи. Цю підпільну святиню можемо сміло вважати ще днією насіниною, посіяною Божим провидінням, з якої зародилась і сьогодні буйно розрослась наша парафія. Каплицю у 2003 році посвятили Глава УГКЦ Любомир кардинал Гузара та Владики Юліан Вороновський і Гліб Лончина.

19 жовтня 2017 р.Б. у Храм на постійне перебування оо.Салезіяни урочисто передали мощі св.Івана Боско.