Православна церква Різдва Христового в Жовкві, згідно зі згадками в документах, стояла на цьому місці ще перед заснуванням міста. Можливо, храм стояв на місці боярських чи княжих палат — принаймні, місце, на якому він стоїть, є найвищою точкою Жовкви і околиць. Коли 1594 року власник Винник коронний гетьман Станіслав Жолкевський почав будувати біля свого містечка нове місто, архітектори майбутньої Жовкви гармонійно вписали руську святиню в європейську забудову майбутньої гетьманської резиденції.

Перша згадка про храм датується 1612 роком, коли Жолкевський наказує «для примноження слави Божої і оздоби релігії грецької» розібрати стару церкву, яка «старістю своєю ушкоджена» — отже, нараховувала не якихось там двадцять років життя. На місці старого храму мав бути зведений новий, мурований. Як і уся Жовква, нова церква Різдва Христового була зведена в ренесансному стилі — хрестоподібна в плані, з високою навою, вузькими вікнами та напівкруглою банею. За зовнішнім виглядом церква виявилася подібною до храму св. Лаврентія, головної католицької церкви міста, майбутньої усипальні родини Жолкевських. Завершили будівництво наприкінці XVII століття, за часів (і за підтримки) правнука Жолкевського — короля Яна ІІІ Собеського.
Поштівка з церквою

1680 року львівський єпископ Йосиф Шумлянський засновує при церкві монастир, який 1753-го став архімандрією. Згодом під опікою монастиря опинились церкви св. Трійці в Жовкві, Різдва Богородиці на Винниках та собору св. Архистратига Михаїла.
Церква після перебудови

1903 року під час святкування 300 років Магдебурзького права Жовкви церкву перебудовують за проектом Едгара Ковача. Старий вівтар розібрали і до первісної ренесансної нави додали новий трансепт з куполом та вівтарем, що зробило церкву вдвічі більшою. Нове обличчя церкви стало цілком еклектичним — круглий ребристий купол на барабані з великими круглими «ілюмінаторами» та маленькими маківками з хрестами, що обрамляють купол, величезні напівкруглі вікна і навіть кельтські хрести на рогах трансепту. Новий храм освятили на честь Серця Христового, хоча весь монастир зберігав первісну назву Різдва Христового.

Під час Польсько-Української війни 1918—1919 поляки відправили жовківських монахів на чотири місяці до концтабору в Домб'є, а монастир пограбували. Пізніше в рамках пацифікації польська влада час від часу вилучала монастирські видання, а жандарми грабували та підпалювали монастирські землі.

З приходом радянської влади 1944 року монастир закрили і перетворили на катівні НКВС. Згодом в келіях розмістили російську школу, куди ходили діти військових (яких в місті стало більше ніж мирних жителів). З 1946 року Українська Греко-Католицька церква була заборонена, і храм передали у власність РПЦ. Лише 1989 року, коли греко-католики вийшли з підпілля, їм повернули монастирський комплекс. З того часу розпочинається поступова реставрація монастирських будівель, яка триває й досі.

У 1910 році капличку при храмі розписав молодий художник Юліан Буцманюк. 25-річний митець, учень Модеста Сосенка, приємно здивував і ченців, і колег по цеху незвичним трактуванням традиційних для церковного стінопису сюжетів. Найбільш вражає «Богородиця з дітьми», на якій і маленький Ісус, і діти біля ніг Богородиці вдягнуті в український стрій. В українській сорочці зображений і архистратиг Михаїл на вітражі.

Стінопис в каплиці став подією в мистецькому житті не лише української спільноти Жовкви, а й всієї Галичини. На молодого художника звернув увагу митрополит Андрей Шептицький, який посприяв його навчанню у Краківській академії мистецтв, а згодом профінансував поїздку до Італії.

У 1930-х роках Юліан Буцманюк поновив роботу над стінописом в жовківському храмі. Він ще більше розвинув національну тему — склепіння храму прикрашають фрески на тему козаччини та українських визвольних змагань. Головні мотиви — примирення та злука українців різних регіонів і конфесій: в композиції «Берестейська Унія» під св. Йосафатом Концевичем поруч стоять православні та греко-католицькі герої, Йосиф Рутський та Петро Сагайдачний, Іпатій Потій та Костянтин Острозький.

На фресці «Акт Злуки» біля ніг Божої Матері зображені краєвиди Києва та Львова, а під ними — герої УНР та ЗУНР: Петлюра, Скоропадський, Грушевський, Вітовський, Левицький, січовики та пластуни. В центрі композиції — Андрей Шептицький, що молиться за волю і єдність України і дівчина з хлопчиком, що символізують Голодомор.

Друга Світова війна та радянська окупація не дали змоги Буцманюку докінчити справу — він тільки намітив фігури та орнамент різкими мазками, не досягши такої ретельності малюнку, як в каплиці. І розписати він встиг лише половину храму — від більшовиків Юліан Буцманюк тікав до Кракова, до Мюнхена, згодом — до Канади.

За радянських часів храм передали Російській православній церкві. Нові господарі знищили все, що не збігалось з московськими традиціями та радянською ідеологією, — сцени з життя св. Йосафата, Акт Злуки та деякі інші сюжети. Тільки у 1989 році, коли храм повернули греко-католикам, історичний інтер'єр храму відновили, і історія національного відродження на стінах храму знову приваблює туристів та самих жовківчан.