Орден єзуїтів заснував іспанець Ігнатій Лойола як Товариство Ісуса, яке затвердив папа римський Павло III 1540 року. Товариство швидко поширилося не лише у християнському світі, але й в Індії (1542), Японії (1549), Китаї (1563) та ін.

До Львова єзуїтів запросив львівський єпископ Ян Соліковський 1584 року. Перший дерев’яний костел для них був збудований коштом міщанки Софії Ганзльової в 1590 році на ділянці при західному пряслі міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська фіртка, недалеко від костелу Чесного Хреста монастиря францисканців.

Зібравши досить великі кошти, єзуїти почали думати про будівництво мурованого костелу.1603 року король Зиґмунд III надав їм велику ділянку в середміській юдейській дільниці поруч з синагогою «Золотою Розою». Але спротив юдейської громади змусив шукати нове місце, яке надала львівська капітула. Це була вільна ділянка, на якій згорів будинок Миколи Мелецького, воєводи Подільського. Вона розташовувалася поряд з ґрунтом, де стояв дерев’яний костелик, фондований Ганзльовою. 1610 року урочисто заклали наріжний камінь, який освятив львівський єпископ Ян Замойський.

План храму. На рисунку план храму розміщений позаду в’їзної брами до міста

Будівництво мурованого храму свв. верховних апостолів Петра і Павла розпочато у 1610 р., 31 липня цього року було посвячено наріжний камінь майбутньої споруди.

Його розпочав і провадив до 1614 року отець-єзуїт Себастиян Лянхіус (Sebastian Lanichius). Невідомо, чи він був лише керівником будівництва, а чи також і автором проєкту. Архітектура костелу взорована на римський костел Іль Джезу (1570) архітекторів Джакома Бароцці (Giacomo Barozzi) да Віньйоли (Vigniola) і Джакома делля Порти (Giacomo della Porta), який став зразком для костелів єзуїтського ордену. Тип костелу Іль Джезу, передусім, виражений у композиції чільного фасаду. Будівельна фабрика львівських єзуїтів відразу залучила різних майстрів, зокрема і для вистрою інтер’єру. Вже у 1612-1613 роках працювали: різьбар Іван Моленда, маляр Матвій Климкович і органний майстер Матвій Крайчинський. Але не обійшлося без проблем, що виникли через правові колізії щодо власности на частину ґрунту, яку вимагав львівський швець Микола Адамович. Від 1615 до 1618 будівництво було призупинене. Відновленим будівництвом у 1618-1621 роках керував архітектор єзуїтського ордену чернець Джакомо Бріано (Giacomo Briano, 1588-1649) з Модени, Італія. Йому допомагав чернець-єзуїт Альберт Раґоніус.

Вигляд храму. Гравюра Ф. Ковалишина, кін. XІХ ст.

Величезна споруда костелу вимагала і великих коштів, які збиралися від жертводавців. 1624 року освятили першу бічну каплицю Св. Бенедикта і роботи знову призупинилися. 1626 року будівництво відновилося і активізувалося 1629, після того, як єзуїти отримали великі кошти Єлисавети Синявської, жінки Прокопа Синявського, маршалка великого коронного. 1630 року костел був завершений і освячений львівським архієпископом Яном Анджеєм Прухніцьким. 1638 року склепіння оздобили стюковою різьбою і вкрили розписами пензля Матвія Климковича. 1644 року були освячені органи збудовані коштом Ґроховського.

1702 року за проєктом Мартина Годного над південною захристією була зведена вежа-дзвіниця, яка стала найвищою вежею Львова (близько сто метрів), на якій 1754 року встановили годинник. У 1720-1730-х роках в костелі встановили надгробки Єлизавети з Ґостомських Синявської, Яна Яблоновського, Яна Станіслава Яблоновського і Яна Вінцентія Яблоновського, які були фундаторами будови єзуїтської колегії.

Впродовж XVIII ст. вистрій костелу змінювався двічі – у 1734 та 1773 роках. 1734 року костел згорів, після чого був відновлений коштом Єлисавети з Потоцьких Щучини. 1740 року розписи головної нави виконав Франциск Григорій (Ржегож) Іґнац Екштайн (1689-1741) родом з Брна, а після його смерти бічні нави і каплиці розписував його син Себастиян Екштайн. Скульптурне розп’яття, виконане Яном Пфістером, яке було встановлено в одному з бічних вівтарів, вважається цінним витвором мистецтва.

Фасад храму, XVIII ст.

1741 року коштом маґнатки Марії Дідушицької збудували каплицю Св. Бенедикта, а у найдавнішій тієї ж посвяти, що була освячена першою – у 1624 році, влаштували родинну каплицю Дідушицьких. У 1744-1747 роках Себастиян Фесінґер виготовив великий вівтар (1747), у 1754 і 1759 виконані два бічні вівтарі. У 1742-1744 роках сницар Ян Бекерт вирізьбив сталлі і сповідальниці Св. Єроніма і Марії Єгиптянки, позолоту і розписи яких виконав маляр Пілавецький.

Після ліквідації ордену єзуїтів 1773 року папою римським Климентом XIV храм адаптували на гарнізонний військового командування Австрійської армії, дещо змінивши архітектурний вистрій. Тоді була ліквідована каплиця Дідушицьких. 1830 року розібрали костельну вежу – після того, як завалилася ратушева вежа у 1828 році.

1814 року папа Пій VII відновив орден єзуїтів і 1820 вони повернулися до Львова. В період 1836-1848 отці єзуїти розвинули жваву пасторальну діяльність. Зокрема вони виконували обов’язки в’язничних капеланів, організовували молитовні братства, надавали духовну опіку монашим згромадженням.

Вигляд храму. Поч. ХХ ст.

1837 року образ св. Філомени для бічного вівтаря намалював Фридерик Рінн. Портрети фундаторів храму, зокрема Фердинанда д’Есте, єпископів Ф. Піштка і Д. Соліковського, Єлисавети Синявської у 1840-х роках намалював маляр Мартин Яблонський. На згадку про проведену реновацію костелу на південній стіні при чільному фасаді встановлено таблицю з написом: «D.O.M. Haec aedes sacra inchoata 1610 dedicata 1630 restaurata 1842». 1843 року маляр Алоїз Рейхан (Alojzy Reichan) намалював образи Ігнатія Лойоли і Франциска Ксаверія для двох бічних вівтарів. 1844 року в костелі помістили нову казальницю, яку виготовили коштом графині Гонорати Боржецької в моравському місті Бланську. 1848 року під час бомбардування міста генералом Гаммерштайном (Curt von Hammerstein) два ядра впали на храм та пошкодили дах і нартекс. Після «Весни народів» 1848 року монахів-єзуїтів знову вигнали з храму, і знову, через чотири роки вони повернулися. У 1879-1891 роках в костелі проводилися ремонтні роботи. 1894 року під час відновлення фасаду костелу в нішах нижнього ярусу поміщено чотири фігури святих єзуїтів: Ігнатія Лойоли, Франциска Ксаверія, Станіслава Костки і Андрія Боболі, які вирізьбив з пісковика Фелікс Павлінський.

Фасад храму, ХХ ст.

1892 року відновили каплицю Св. Бенедикта з новим вівтарем і вітражами фірми «Tiroler glasmalerei und Mosaic Ansalt» з Інсбруку. 1905 року львівський римо-католицький архієпископ Йосиф Більчевський здійснив коронацію ікони Матері Божої Замилування, поміщеної в каплиці у південній наві. З цієї нагоди її відгородили кутими ґратами за проектом Львівської політехніки, роботами керував різьбар Антоні Попель. Тоді ж Петро Війтович виготовив новий антиподіум для вівтаря Коронованої ікони. 1906 року вистелили нову підлогу з мармурових плит двох відтінків, привезених з Угорщини. 1909 року під керівництвом професора Д. Кричковського і архітектора А. Теодоровича проведено реновацію каплиці Св. Бенедикта. Храм постраждав під час польсько-української війни в листопаді 1918 року, зокрема було пробите склепіння в наві перед вівтарем та дах. У 1920-х роках провели ремонтні роботи і влаштували нову підлогу. Чергових пошкоджень храм зазнав під час Другої світової війни у 1944 році. Тоді бомба пробила дах і склепіння над самим вівтарем. 4 червня 1946 року монахи-єзуїти виїхали зі Львова, забравши з собою деякі найцінніші речі з вистрою храму, зокрема короновану ікону Пресвятої Богородиці. Після воєнних знищень храм вкрили тимчасовим дахом. 1959 року провели реставраційні роботи з відновлення даху, якими керував архітектор Ігор Старосольський. Тоді відновили також втрачену сиґнатурку. Якийсь час костел використовували як склад, а від 1970-х років передали Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України під книгосховище обмінного фонду. Наприкінці 1990-х років провели археологічні розкопки у криптах під центральною навою та відреставрували приміщення сутерен під південною навою костелу, у яких Львівська міська рада надала право оренди галереї «Равлик». Храм є першою пам’яткою барокової архітектури у Львові.

Єзуїтська колегія, поч. ХХ ст.

Слід також згадати, що поруч із храмом у Єзуїтській колегії навчався гетьман Богдан Хмельницький.

Храм свв. апп. Петра і Павла є однією з найбільших культових будівель Львова: його довжина — 41 м, ширина — 22,5 м, висота — 26 м.

Сучасний вигляд храму

8 липня 2010 року Львівська міська рада рішенням №3698 передала храм у власність Курії Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. З огляду на те, що у певний період історії храм виконував функцію гарнізонного храму міста, на даний час храмом опікуються капелани Центру військового капеланства Курії Львівської архиєпархії. У вересні 2010 року за сприяння Львівської міської ради розпочато реконструкцію перекриття храму, яку планується завершити до кінця року.

Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла – це храм кожного мешканця Львова, це нова сторінка в історії християнської духовності нашого міста!