На запрошення єпископа-ординарія Григорія Хомишина 8 січня 1920 р. редемптористи відкрили нову станицю у м. Станіславові. В той час в семінарії поселились священиків-редемптористів: Йосиф Схрейверс, Домінік Трчка, Жак Де Бур і Григорій Шишкович. Тут єпископ надав їм кілька кімнат і визначив час користування каплицею та їдальнею. Одночасно ладика Хомишин віддав редемптористам під опіку церкву св. Йосифа в західній частині міста. Праця в парафії не зовсім відповідала духові Чину, оскільки там не було можливості займатися місійною діяльністю; тому редемптористи розпочали старання про побудову власного монастиря.

Влітку 1920 р. спільнота переселилася із семінарії до нового дому на вул. Панській, 9. Це був гарний будинок з дев'ятьма кімнатами та невеликим садом. Однак церква, якою опікувалися отці, була досить далеко від монастиря. Тому в 1925 р. куплено новий дім, в центрі міста на вулиці Голуховського, 61, який був сталим помешканням редемптористів аж до початку війни. З часом було заплановано збудувати велику каплицю на 1000 осіб. Завдяки підтримці владики Хомишина проект вдалося реалізувати протягом одного року. 2 серпня 1927 р., на свято св. Альфонса, в присутності великої кількості людей, що зійшлися з цілого міста й околиць, владика Григорій Хомишин посвятив нову каплицю.

Дім у Станіславові мав статус місійного дому Львівської віце-провінції. В ньому завжди мешкало більше священиків-місіонарів. Звідти редемптористи виїжджали на місії. Монастир став також осередком Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі в Станіславській єпархії. У каплиці перебувала ікона МБНП, тому сюди приходило багато прочан. Отці обслуговували всіх, хто до них приходив: відправляли для них Літургії, виголошували проповіді, сповідали. Самовіддана праця отців приваблювала до каплиці міську інтелігенцію. Хоча спочатку ці люди приходили лише з цікавості або навіть із критичним ставленням, згодом вони ставали ревними християнами. Петро Мельничук писав в своїх спогадах: "Приємно було побачити, як суддя чи адвокат, лікар чи професор в ніч перед великими святами молились перед Святими Тайнами". Велика кількість прочан, що відвідували невеличкий храм, потребувала більшого місця для молитви. Тому о. М. Ван де Малє, ігумен дому (1930-1936 рр.), збудував перед каплицею так звану "Люрдську печеру" - своєрідну "каплицю" під відкритим небом.

1 квітня 1946 р. діяльність редемптористів у Станіславові було припинено. Монастир перетворили в дитячу лікарню, а каплицю - у громадську лазню. Лише через п'ятдесят років, коли розпався Радянський Союз і в Україні визнано свободу віровизнання, отці знову з могли повернутися до міста, яке тепер називається Івано-Франківськ.

15 травня 1993 р. на окраїні міста було посвячено хрест. Відправу очолили владики Іреней Білик і Софрон Дмитерко. 4 липня 1993 р. о. Микола Гнатишак розпочав відправляти Богослужіння біля посвяченого хреста, а згодом стараннями о. Івана Білика там постала дерев'яна капличка. Наріжний камінь нової церкви було посвячено в кінці серпня того самого року. Величний храм в кілька років не тільки прикрашає місто, а є місцем молитви багатьох людей.

Від серпня 2017 р. у монастирі знаходиться кандидатура Львівської провінції Згромадження редемптористів, яка являє собою підготовчий етап перед початком новіціяту. Її метою є розбудження, пошук і розвиток покликання.