У центрі стародавнього галицького міста Дрогобича, неподалік ратуші, розташований величний мурований храм Пресвятої Трійці із комплексом церковних споруд. Церкву збудували у далекому 1690 році як римо-католицький костел, а прилеглі приміщення добудовані значно пізніше як монастир отців кармелітів. У 1795 році цісар Йосип II зліквідував монастир, а майно націоналізував. Українська (Руська) громада у 1808 році купила в австрійського уряду храм і приміщення під греко–католицьку парафію і школу. Пізніше цей духовний комплекс відданий під завідательство отців Василіян, однак і надалі залишався у власності міста. Храм оновлювався у 1894 та 1905 рр. Розпис іконостасу здійснив Модест Сосенко у 1909 році, хоча встановлено його у храмі було значно пізніше.

У стінах нашого храму молилися і навчалися багато світочів української нації, серед яких Іван Франко. Пастирями і вчителями багатьох поколінь дрогобичан були ревні та свідомі єромонахи Чину Святого Василія Великого. ХХ століття подарувало не лише Дрогобичу, а й цілій нашій Церкві та Україні вірних синів свого народу, святих пастирів, ісповідників віри, мучеників єромонахів Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, Віталія Байрака, Євгена Нищика та Павла Жупанського. У червні 1941 року пролилася за Христа і Католицьку Церкву невинна кров оо. Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, у травні 1946 року після страшних тортур і допитів у в'язниці на Бриґідках помирає єрм. Віталій Байрак, а у жахливі для Української Греко-Католицької Церкви 1946-47 рр. були заарештовані, засуджені і невдовзі вивезені на заслання єрм. Євген Нищик і Павло Жупанський, де і закінчили своє земне життя.

8-10 березня 1946 року рішенням Львівського псевдособору Українську Греко-Католицьку Церкву було зліквідовано, поставлено поза законом, а правильніше сказати, загнано у глибоке підпілля. Ще задовго до цього горезвісного собору 11 квітня 1945 року були заарештовані радянським урядом усі греко-католицькі владики на чолі із Високопреосвященнішим Митрополитом Йосипом (Сліпим). Таким чином наша Церква була позбавлена ієрархії, тобто церковного проводу. Львівський псевдособор утворив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Російської Православної Церкви, яку очолив колишній член Капітули Перемишльсько-Самбірсько-Сяніцької Єпархії о.доктор Михаїл Мельник. Катедральним Собором нової Єпархії був визначений храм Пресвятої Трійці міста Дрогобича, а приміщенням єпархіального управління стала прилегла до нього колишня школа.

У жовтні 1989 року з мовчазної згоди місцевої влади в Дрогобичі парафія УГКЦ здобуває для себе приміщення в храмі Святого вмч. Юрія на Млинках. Це був переломний момент, бо з нього почалась могутня хвиля повернення храмів Дрогобиччини в лоно УГКЦ. 1 грудня 1989 року повернулася до віри предків ключова парафія Дрогобиччини – храм Пресвятої Трійці. Це мало свій психологічний вплив на тих, хто очікував. Неабияк посприяли цьому процесові колишні підпільні священики Михайло Волошин, Мирон Бендик, Михайло Пецюх та Іван Гринчишин, а також релігійні активісти-миряни пп. Миджин, Мороз, Ольховий, Мроць, Яджак, Харів, Швадчак, Кузьма, Ковальчук, Кучма, Баран та багато інших.

Синод Владик УГКЦ, який проходив на Львівській Святоюрській горі у днях 16-31 травня 1992 року, своїм рішенням утворив, а 12 липня 1993 року Патріарх Мирослав-Іван (Любачівський) проголосив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Української Греко-Католицької Церкви, і її адміністратором став Преосвященніший Владика Юліян (Вороновський), Єпископ-Помічник Львівський, ректор Вищої Духовної Семінарії Святого Духа у Львові. А Синод наших Владик, що проходив у Львові в днях 20 – 27 лютого 1994 року, обрав першим Єпископом Самбірсько-Дрогобицьким Владику Юліяна (Вороновського), який до того часу виконував обов'язки адміністратора. Грамотою 93/1598 Глави УГКЦ від 12.07.1993 р. Парафіяльний храм Пресвятої Трійці м. Дрогобича визначено як Катедральний Собор Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, а прилеглі приміщення - під Управління новоутвореної Єпархії.

2 вересня 2000 р. після Вечірні, відбулося освячення Катедрального Собору Пресвятої Трійці м. Дрогобича після капітального ремонту і розпису стін у середині храму. Освячення здійснив Митрополит Перемишльсько-Варшавський Іван у співслужінні з Ординарієм нашої Єпархії та Владикою Іваном (Маргітичем) із Закарпаття. Провід Єпархії бажав у новий розпис стін храму внести елементи східної ікони, проте відмовився від старої візантійської іконографії, залишаючи можливість зображення ікон галицької школи. Чи це вдалося – судити митцям і спеціалістам своєї справи, а, назагал, парафіяни нашого храму схвалюють саме такий стиль розпису.

При парафії діють спільнота «Матері в молитві», Марійська дружина, Вівтарна дружина св. ап. Андрія Первозванного, БУМ – Братство Української Молоді, Апостольство молитви, псалтирні групи; є кілька хорів, працює дитсадок «Ангелятко».