Митрополит Андрей Шептицький бачив, що серед українського народу постало багато монаших покликань. Поряд зі згромадженнями вбачав потребу у створенні монастиря з давньою українською східною традицією. З цих обставин і зародився Святопокровський жіночий монастир Студійського уставу у селі Якторів. Про нову спільноту з 1923 р. почав піклуватись отець Климентій Шептицький ігумен Свято-Успенської Лаври. У 1924 році на свято Покрови Божої Матері було освячено монастир. Від того дня вперше сестри почали молитися з часословів, октоїха і мінеї, які дістали в дарунок від Високопреосвященного Митрополита. Кир Андрей до кінця життя залишався духовним батьком для монахинь. Сестра Йосифа Вітер очолила монастир – як мати ігуменя і провела його з Божою поміччю через лихоліття війни та комуністичні переслідування, переховувала євреїв за що є нагороджена медаллю Праведників світу, її ім’я вписане на Почесній стіні у саду Праведників (м. Єрумалим), там в її честь посаджене деревце.

Монаша родина швидко росла, звідусіль прибували побожні дівчата, які бажали себе посвятити на службу Богові.

З приходом радянських військ монастир було ліквідовано, ігуменю з сестрами арештовано. Незважаючи на переслідування, монаша спільнота 45 років жила у підпіллі.

Нова влада в Україні повертала монастирям сакральні приміщення. Оскільки матірний будинок в с. Якторів перебував в аварійному стані, сестрам передали монастирський комплекс сестер-бенедиктинок у м. Львові який є – пам’ятка архітектури ХVІ століття, який довелося піднімати з руїни. На сьогодні це матірний будинок Святопокровського жіночого монастиря Студійського уставу. Тут проживає мати ігуменя та сестри. У цьому монастирі проходять новіціат. Є ще три малих домів: в Уневі, Перемишлянах, Яремчі, місійна станиця в Білорусії.

Кожну сестру щоденно зобов’язує Церковне Правило, яке включає в себе Утреню, Часи (І, ІІІ, VІ, ІХ), св. Літургію, Вечірню, Повечер’я, Північну. Усі Богуслужіння, крім св. Літургії, служаться церковнослов’янською мовою.

У монастирі сестри займаються різноманітною працею: куховарять, обробляють город, вишивають обруси, плащаниці, фелони, шиють ризи, малюють ікони, викладають у школах та садочках, перекладають релігійну літературу, працюють у церковних установах.

При церкві організована церковна крамниця, виставка писанок та вишивок сестри Дарії Дубляниці, яка була ігуменею монастиря в Дандаку (Канада). В церкві знаходяться мощі святих: св. Максим, св. Григорій І, св. Кирило, св. Тома, свмч. Йосафат Кунцевич, св. Іриней, св. Ірина, св. Климентій, св. Євгеній, св. Миколай, св. Василій Великий, Бл. Миколай Чарнецький, св. Іван Златоустий, пурпура Ісуса Христа, св. Стефан, св. Севастян, колумна смерті св. апостола Павла, св. апостол Тома, св. Венедикт.

Сестри-монахині моляться і працюють на славу Божу, стараються все своє життя відкривати для себе безмежну Божу любов і ділитися нею з ближніми.