Зведений як костел чернечого ордену Кармелітів Босих. Його посвячення пов'язане з Архистратигом Михаїлом, святим покровителем України-Руси та хоронителем Гробу Господнього. У 1991 році храм і монастир було передано ченцям Студійського Уставу УГКЦ, ордену, заснованого у 1920-х pp. митрополитом Андреєм Шептицьким. Монахи ордену дотримуються давньохристиянських слов'яно-візантійських традицій, ведуть широку місійну та просвітницьку ДІЯЛЬНІСТЬ. Розписи храму були виконані італійським малярем Дж. Педретті та його учнем б. Мазуркевичем (1731 -1732). У пресвітерії знаходиться унікальний мармуровий вівтар XVII ст. у формі малої святині (темп'єтто).

У 1633 р. кармелітам босим, які з’явились у Львові в середині XV ст., вдалося вибороти у влади міста пагорб навпроти Успенської церкви, за валами міських мурів. Будівельні роботи монастирського комплексу розпочалися 7 жовтня 1634 р. і вже 6 вересня 1642 р. до монастиря було здійснено інтромісію ченців.
Війни та облоги міста у 1640 – 50-их рр. на деякий час припинили будівництво святині. Однак уже 1656 р. до монастиря надійшли нові кошти, відтоді в інтер’єрі храму роботи були продовжені.
Монастирська твердиня вистояла під час татарсько-турецьких облог 1672 та 1695 рр., однак у 1704 р. монастир захопили шведи. Реставрацію храму розпочали одразу після шведської навали, однак до розпису стін приступили тільки 1730 року.
У 70-их рр. ХVIII ст. створено вівтарі бічних нав, де знаходились чудотворні ікони св. апостола Юди-Тадея та Спасителя під хрестом. У 1784 р. підчас йосифинської касації монастир було передано спочатку реформатам, а 1789 р. – кармелітам черевичковим. Устав цього ордену був менш суворим, тому згодом аскетичний зовнішній вигляд храму зазнав певних змін. У 1839 р добудовано північну вежу, 1906 р. – південну. У цьому ж році обидві вежі набули свого теперішнього барокового завершення.Стінопис реставрували й частково перемальовували у 1870, 1906 та 1918 роках. На початку XX ст. у наві, під нашаруваннями фарб, було фрагментарно розкрито оригінальний стінопис ХVIII ст.
***
У плані храм – це правильний прямокутник, поділений на три нави. Центральна нава храму перекрита бочковим склепінням, бічні – хрестовим, але у пресвітерії всі три увінчані купольними перекриттями, що приховані зовні під двосхилим дахом.
Угорі наву й вівтар оперізує вузька галерея, оздоблена декоративною решіткою. Згідно з задумом, вівтар мав відповідати біблійній святині Соломона в Єрусалимі. Перекритий куполом, центральний пресвітерій відображає символіку Всесвіту. Безпосередній зв’язок його з навою виводиться з архітектурного планування храму Гробу Господнього в Єрусалимі. Орден кармелітів сформувався у Палестині, тому не дивно, що його монахи підкреслювали зв’язок свого храму з Гробом Господнім.
Головною окрасою храму є мармуровий вівтар у формі святині, оточений чотирма парами колон. В 1786–1946-их рр. у ньому зберігалася Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці кінця XVI ст – копія ікони Матері Божої Ченстоховської. Цю копію замість ікони архистратига Михаїла помістили кармеліти черевичкові після перенесення їхньої обителі до храму Св. Архистратига Михаїла (1786 р.). У 1871 році була змінена й сама назва львівського костелу – він став називатися храмом Відвідин Найсвятішої Діви Марії. 1946 року згадану ікону Богородиці, як також ікони св. апостола Юди–Тадея та Спасителя під хрестом кармеліти привезли до Кракова.
Основним елементом стінопису кармелітської святині стали розписи куполу над вівтарем, де архистратиг Михаїл побиває чорні сили сатани. Ця сцена визначила ідейний зміст вівтарної частини храму.
Фреска на склепінні центральної нави – видіння святої Терези Авільської – виконана в дусі італійських майстрів малярства періоду зрілого бароко. У східній частині склепіння зображено Новозавітну Трійцю, до якої ангели підносять св. Терезу, в західній – св. Івана від Хреста в оточенні монахів. Цього ж святого зображено перед Пресвятою Богородицею в куполі північної каплиці; південна каплиця присвячена св. Казимирові. На склепіннях бічних нав – сцени з зображеннями святих: видіння св. Терези; св. Розалія, яку Богородиця увінчує квітами; св. Марія Магдалина; св. Іван від Хреста; св. апостол Симон; ангели зі знаряддями катування Спасителя. На стінах бічних нав переважають сцени христологічного циклу.
***
За часів радянського режиму монастир було ліквідовано. У храмі розмістили склад цукерні, монастирські келії віддано під гуртожиток. Згодом (1979 р.) храмову споруду й частину келій передали Львівському історико-архітектурному заповіднику. В подвір’ї планували розмістити панораму давнього Львова.

Політичні події початку 90-х рр. ХХ ст. та вихід із підпілля УГКЦ уможливили передання храму вірним. 1991 р. весь монастирський комплекс отримали ченці Студійського Уставу. На цей час у храмі знаходився склад будівельних матеріалів. Приміщення було переповнене сміттям, яке виносили і вивозили два тижні. Стіни довелося мити за допомогою пожежної машини. Якось посеред сміття знайшли дугу, й один із братів висловив ідею використати її для іконостасу. Так і сталося – іконостасом служили спочатку дві ікони, поєднані знайденою дугою, дияконські та царські двері зробили з натягнутої на дошки мішковини. І до сьогодні ця дуга увінчує дещо перероблений іконостас нашого храму. За два тижні до Великодня, 21 березня 1991 року Владика Юліан Вороновський відслужив у храмі першу Божественну Літургію після довгих років закриття.