Життя та служіння спільноти Сестер Василіянок у Тернополі почалося у 1955 році, коли бл. о. Василій Величковський повернувся з ув’язнення та купив невелику хату для монастиря.

Спочатку тут проживало кілька Сестер, але з кожним роком приходило все більше кандидаток, зокрема з Тернополя, які хотіли посвятити своє життя Богові та служити Йому у Чині Сестер Святого Василія Великого. Тому бл. о. Василій Величковський, який був духовним провідником Сестер у Тернополі, поручив м. Марії Ворощак, яка була Настоятелькою, шукати більший дім на монастир.

У 1968 році на свято Чесного Хреста Господнього було посвячено новий монастир і віддано під особливу опіку Христа Чоловіколюбця.

Після виходу з підпілля Сестри розпочали працю у дитячому будинку міста.

На даний час Сестри служать у захристії при храмі Матері Божої Неустанної Помочі оо. Редемптористів, працюють у старечому будинку м. Тернополя та моляться за всіх, хто молитви потребує.

У міжвоєнний час в Тернополі не було монастиря сестер василіянок. Однак, в роки гонінь тут постала нова обитель. Після повернення з Сибіру о. Василь Величковський відвідав Тернопіль, де перед своїм ув’язненням був ігуменом монастиря отців редемптористів і де збудував церкву. Після свого повернення цієї церкви вже не застав, бо більшовики її висадили в повітря, а монастир був націоналізований. Про заснування монастиря сестер василіянок в Тернополі розказує с. Ірина Кордуба:

„Владику прийняли до хати парафіяни: побожні жінки Михайліна Боса і Дозя Гаврилюк. Тут Владика відправив Службу Божу. Хоч небагато нас було, але зі сльозами в очах дякували Господу Богу за цю ласку повернення пастиря до загублених овечок… О. Величковський енергійно взявся за віднову греко-католицької Церкви в підпіллі, також монастиря сестер василіянок… Поручив шукати в Тернополі невелику хату, щоби купити. П. Михайліна Боса, в якої Владика зупинявся, найшла таку хатину в Тернополі по вул. Крушельницької, 3, і Владика купив для невеликого монастиря. Скоро до Тернополя приїхала сестра Марія Ворощак, що була з монастиря в Підмихайлівцях, яка після вигнання сестер з монастиря працювала в Комарно медсестрою… Тоді я мусіла знайти для сестри роботу в Тернополі в лікарні, де вона працювала і проживала в тій малій хатині, купленій Владикою…

Спочатку, як купили хатину, роботи було багато, щоби привести її до порядку, бо виявили в хаті гриб, що з’їдав стіни. Треба було зняти штукатурку і випалювати гриб, старатися про труби, щоби запровадити газ. Тож ми з с. Марією і п. Михайліною ходили по старих будинках, шукали труби, на плечах зносили, що необхідне – докупили, і так в 1957 року на свято Різдва Пресвятої Богородиці посвятили; тут відбулися перші реколекції і сестра служебниця склала монаші обіти… Невдовзі приїхала до Тернополя мати Йосифа Ісопенко з Франківська і мене прийняли до монастиря. Зарахували мене з дня реколекцій, які я відправила в нашому маленькому монастирі, тобто з 21 вересня 1957 року. Так я стала одною з перших кандидаткою в підпіллі в Чині сестер василіянок¹. Духовні науки давали мені м. Йосифа і м. Марія Ворощак, духовний провід – Вл. Величковський. Неодноразово мати Йосифа давала реколекції, також Владика приїжджав щомісяця перед першою п’ятницею, в свята, і завжди, як була можливість, аж стали його переслідувати, то треба було оберігатися.

Облечини мої відбулися у Львові, в Мати Ірини в 1958 році, їх попередили реколекції. Професію складала в 1962 р. у Львові, в наших сестер по вул. Гайдамацькій. Також реколекції давав і приймав професію Вл. Величковський…

В тому маленькому підпільному монастирі в Тернополі проживали: м. Марія Ворощак (настоятелька), с. Юлита Бойчук, с. Тереса і мама Владики – с. Емелія Величковська. Анна Величковська після смерті свого чоловіка отця Величковського вступила до нашого монастиря в Івано-Франківську 4.06.1940 р., прийняла монаше ім’я с. Емелія; є в списку сестер монастиря в Підмихайлівцях, а після повернення Владики Величковського з таборів прийшла до монастиря у Тернополі. Тепер Владика міг сміливіше приїжджати, бо їхав „до своєї мами”, але все одно його переслідували. До монастиря також сходилися сестри, які жили окремо, бо монастир переслідували. Одного разу прийшли з КГБ на Святий Вечір, а тоді був Владика і 12 сестер. Міліція казала відчинити, бо вивалять двері, а Владика казав молитися. До 3-ої години ночі стукали, казали, що будуть стукати доти, доки їх не впустять. В 3-й годині забралася міліція, в 4-й год. Владика відправив Службу Божу…

Прибували нові кандидатки і Владика поручив шукати більшого дому на монастир. Перечував, що його „заберуть”, хотів, щоби сестри мали більший монастир… Казав мені кожного місяця приїжджати до Львова і повідомляти, чи знайшли хату… Також поручив мені щомісяця їхати до Зимної Води і вести записи, хто слідуючий за мною поступав, коли сестри мали облечини, обіти, професію і т. д. Отож заки ще другий раз арештували Владику, він прийняв до нашого Чину 103 нових покликань. Також Бог допоміг знайти хату на вул. Крилова, 5 (тепер Будзіновського), яку Владика купив для нашого монастиря. На свято Чесного Хреста в 1968 року посвятили новий монастир, а весною 1969 року Владику арештували другий раз”.

За Божою ласкою спільнота монастиря в Тернополі зростала, кількість сестер доходила до 20 осіб. Після виходу з підпілля василіянки розпочали працю в сиротинці у місті. В 1990-1991 рр. там працювали с. Єлисавета Вепрук (директорка сиротинця), с. Ореста Ромах, с. Миколая Ромах, с. Віра Лещух, с. Галина Ромах (усі виховательки), с. Йоанна Ірина Кордуба (дієтсестра). В 1991 р. с. Оресту Ромах перевели до нашого дому в Золочеві, а сестер Миколаю Ромах, Віру Лещук і Галину Ромах – до монастиря на вул. Погідній, 21 у Львові. С. Марія Цибульська працювала в цьому сиротинці перед виходом на пенсію (1993-1995 рр.). Також в цей час там працювала с. Богдана Подней з Філадельфії. Опісля працю в сиротинці перейняли світські особи.

¹ У Войнилові також в 1957 р. була прийнята на кандидатуру с. Василія Николайчук.