На парафії було створено Апостольства Молитви, членами якого були і наші теперішні парафіяни. Вони мали велике бажання ходити до церкви і молитися. Та для людей старшого віку не зовсім зручно, бо треба було їздити міським автобусом. Саме вони виношували мрію збудувати капличку, щоб в ній молитися.
А в ювілейний 2000 рік в людей виникла мрія щоб в честь 2000-ліття Різдва Христового на місці будови каплички встановити пам’ятний Хрест.
З такою метою 20 лютого 2000р. на те місце, де збудовано наш Храм зійшлися люди. Тут були присутні: парох Храму Успіння Пресвятої Богородиці – о. Богдан Боднар, старший брат цієї церкви - Яловіца Олександр, міський голова – Любінський Володимир Пилипович, архітектор району – Бабій Василь Тимофійович, депутат Міської ради – Мельник Йосип Іванович.
Наші парафіяни разом із присутніми вишукували місце щоб встановити Хрест та збудувати капличку. Павлюк Іван вніс пропозицію збудувати маленьку церкву. Але хто візьме на себе будівництво і за які кошти будувати, бо громада греко-католиків не велика. Та все ж таки люди разом з священником та владою вибирають місце, те саме місце де стоїть зараз наш Храм.
Присутні парафіяни запропонували звернутися до православного священника о. Івана Яворського щоб дозволив позачергову відправу двох громад, так як кошти на будову православної церкви жертвували не тільки православні а і греко-католики,. Після тривалої розмови отець категорично відмовився та ще всіляко наговорював на греко-католицьких священників.
Маючи велике бажання мати свій храм та молитися в ньому кожного дня, люди все ж таки приймають рішення будувати невеличкий храм. Більша частина людей, які горіли любов’ю до церкви та Бога, та мали велике бажання збудувати її, це були люди вже не молоді роками, це були і ті, хто був засуджений за церкву, за волю і незалежність України. А коли почали виготовляти початкові документи на виділення земельної ділянки під забудову, а отець Богдан почав служити Молебні на столику біля двох дерев, людській радості не було меж.
Я сьогодні зі сльозами на очах згадую, як зі мною говорили літні люди. Від радості у них горіли очі великою надією на храм. Я десь переживала за що будемо будувати, коштів немає, тай люди вже літні. А хто буде ходити до церкви – молоді не так багато. Як ці жінки мене заспокоювали та казали що все в нас буде і молодь буде ходити до церкви.
Пишучи цю історію нашої церкви я згадую парафіян, які пройшли Сталінські тюрми і каземати. Я щиро дякую Господу Богу що зустріла таких наших християн – патріотів, які мене багато чого навчили та від них я отримувала розраду і велику підтримку у будові церкви в майбутньому. Мені так хочеться їх назвати а це - Трибель Марія, Кришталович Софія, Чаплюк Євдокія, Яворська Іванна, Чокан Варвара та Василь, Янів Ярослава, Сторожук Ольга, Павлючок Юстина та Микола, Притко Павліна, Саранчук Єлизавета, Ільніцька Зеновія, Дерешівська Мирослава, Вінницька Дарія, Височанська Марія і Іван, Данильчук Агафія, Мельник Йосип і Ганна, Чапак Петро і Богданна, Захарчук Юзефа і Петро,Греба Ганна.
5 травня 2000р. знову відбулися збори, де виступаючі Янів Ярослава, Чернега Клавдія, Мельник Йосип, Петраш Ігор, Паляниця Анатолій внесли пропозицію про утворення релігійної громади та зареєструвати Статут, а також обрати церковний комітет в кількості 10 чоловік.
В склад комітету ввійшли:
1. Павлюк Іван Миколайович.
2. Паляниця Анатолій Миколайович.
3. Мельник Йосип Іванович.
4. Петраш Микола Дмитрович.
5. Павлюк Ярослава Петрівна.
6. Амборський Орест Михайлович.
7. Василишин Богдан Йосипович.
8. Сторожук Ольга Іванівна.
9. Трибель Володимир Богданович.
10. Оскоріп Микола Степанович.

Обрано:

Голова Церковного комітету - Павлюк Іван Миколайович.
Заступник - Амборський Орест Михайлович
Касир - Сторожук Ольга Іванівна.

Обрано ревізійну комісію:

Голова - Петраш Микола Дмитрович
Члени - Василишин Богдан Петрович
Павлюк Ярослава Петрівна.

На зборах вирішили утворити релігійну громаду греко-католиків та затвердити Статут релігійної громади.

Також в церкві обрано старшу сестру церкви – Павлюк Ярославу Петрівну.
В сестрицтво ввійшли – Біль Надія та Колдриш Марія.



А вже 12 червня 2000р. Тернопільською Обласною Державною Адміністрацією Статут зареєстровано.
Так було утворено і зареєстровано:
Борщівську парафію Української греко-католицької церкви храму Різдва Св. Івана Хрестителя. м. Борщів вул. Леся Курбаса, 5а
Рішенням сесії міської ради була виділена земельна ділянка 0.2га під забудову храму. Після наданням дозволу на виділення земельної ділянки на місці будови було встановлено Хрест. Як люди раділи, здавалося що зроблено щось надзвичайно велике. Того ж дня о. Богдан та дяк Дмитро разом з людьми молилися Молебень до Пресвятої Богородиці.
Коли з чоловіком ми прийшли до дому, то згадали що сьогодні п’ятниця і римо-католицька церква закладає Плащаницю, а ми в цей день встановили Хрест, в неділю римо-католицька церква святкувала Воскресіння Господнє а біля нашого Хреста відбулася перша Служба Божа та освячення лози.
Для подальшого служіння Служб Божих було вирішено збудувати тимчасову капличку. Організацією будови цієї каплички займався голова церковного комітету Павлюк Іван. Осінню цього року всі Служби Божі вже проходили у тимчасовій каплиці.
Наша катехид п. Марія Колдриш підготувала дітей до Першого Святого Причастя, яке відбулося в липні місяці, де 7 дітей прийняли Ісуса в своє серце.
Основне що турбувало парафіян - будова Церкви. З чого почати? Де взяти гроші. Вирішили ходити по парафіях та збирати пожертви на будову. Одного недільного дня Павлюк Ярослава та Біль Надія першими пішли збирати пожертви по нашій парафії. Я зараз з великою біллю згадую той наш перший збір пожертвувань. Парафіяни греко-католики з великою радістю давали пожертви на Божий храм, це можна сказати і про частину православних. Та були люди, які перше ніж зробити пожертву, як кажуть в народі «читали мораль».Ми вислуховували таке: нащо тої церкви, скільки тих церквів треба, а то все одно і т. д.
Щоб зібрати гроші на проектну документацію, кожного недільного дня старша сестра організовувала людей на збір пожертвувань по інших парафіях нашого деканату. Такий збір ми проводили до пізньої осені. Також жертви поступали і від наших парафіян, які жертвували хто скільки міг.
Основним для нас було яку церкву будувати. Люди вирішують будувати на 120 чол. Голова церковного комітету Іван Павлюк подає свій попередній проект церкви разом із дзвіницею в обласну архітектуру і на основі якого було виготовлено проект нашої церкви на 200 чол. Звичайно що парафіяни вважали що для нашої маленької парафії церква велика і грошей на будову не має. Що робити? Вирішили все таки зменшити церкву до 120-140 чол. І тут у нас з архітектурою почалися невеликі суперечки. Нам пропонують проект більшої церкви враховуючи те, що будова проходить на такому місці що менша споруда не буде архітектурно відповідати ( по правій стороні церкви збудовано дитячий садочок, а з лівої – школа, позаду церкви є спортивний комплекс.)
Але основною причиною того що парафія дала згоду було те, що одного ранку мій чоловік говорить що йому приснилася вже покійна мама посеред багатьох людей та каже такі слова: Будуйте Церкву таку як кажуть, не зменшуйте її, вона якраз для вас добра.
Парафіяни погоджуємося на проект пропонований обласною архітектурою.
Я думаю що то була воля Божа.
Виготовленням всієї документації на будову Храму займалася Павлюк Ярослава і вже до нового 2001року було виготовлено всю проектну документацію на церкву, та Державний Акт на право власності землею. За проектну документацію Храму оплачено 2800 грн. Із зібраних нашими парафіянами пожертвувань для будови ми закупили блоки фундаментні. І ще цього року вирішуємо почати будову фундаменту.
Зробили земляні роботи під фундамент. Я дуже переживала бо вже осінь.
А що буде як випадуть дощі?
Наші парафіяни під керівництвом п. Марії Колдриш кожного дня приходили біля церкви і молилися вервиці, молебні, акафісти в різних наміреннях а особливо за будову храму. Бог вислухав наші молитви. Наш священник о Богдан Боднар, о Володимир Зависляк із с Циган, дяк Дмитро Стратійчук при допомозі паламара п. Данила з Церкви Успіння Пресвятої Богородиці, та дітей що обслуговували священників освятили перший камінь на якому Іван Павлюк зробив чеканку «2000р.м. Борщів» Парафіянка Сторожук Ольга зробила список всіх парафіян хто розпочав будову, герметично вклали в бутилку та поставили в фундамент. Священники та парафіяни молилися за щасливий початок будови храму. І з Божою допомогою осіннього суботнього дня своїми силами розпочинаємо будову фундаменту.
Привезено щебінь, пісок, цемент. Встановлено три бетономішалки. Ніколи не забуду як сходилися люди: чоловіки, жінки та навіть і діти. Чоловіки виготовляли бетон та заливали фундамент, вкладали арматуру, а жінки і діти носили воду. Цього суботнього дня працювало 40 чоловік. Робота продовжувалася вже наступного понеділка. Мати свою церкву було велике бажання людське і тому продовжували заливати фундамент після робочого часу, бо в день люди були на роботі. Свою працю розпочинали о 6 год вечора і працювали до 11 год ночі. Для освітлення території включали світло. Трохи згодом в фундамент вклали блоки. Осінню 2000р. заклали фундамент як кажуть будівельники: вийшли з нуля.
А в нашій тимчасовій каплиці кожної неділі відправляються Служби Божі.
В цей час обрано першого паламаря церкви. Ним став Мельник Йосип Іванович, який служив у храмі декілька років а на сьогодні вже покійний.
Старшим братом церкви обрано Амборського Ореста.
Першими із дітей які обслуговували священника були Шиманович Женя, Щур Ігор, Ситник Ростислав. А пізніше ще чимало молодих хлопців та дітей ставали біля тетрапоту на обслуговування священника. В нашій каплиці засновано Братство Апостольства Молитви, Братство Матері Божої Неустанної помочі, Кармелітанське Параманне Братство, Братства Живої Вервиці.
Не було жодного дня щоб у каплиці не молилися парафіяни у різних намірах, а особливо за будівничих церкви та божу поміч у будові храму.
Наближається Різдво Господа Ісуса Христа. На свята до каплички прийшло чимало людей, і в кожного серце наповнилося радістю що храм Божий будується не даром і буде кому приходити та прославляти Бога, випрошувати в нього всякі ласки для себе і людей та молитися за спасіння душ.
А Катехидка п. Марія Колдриш підготувала перший в церкві дитячий вертеп.
На цьому місці, де іде будова нашого храму, парафіяни хотіли будувати православний храм, але чомусь не дозволили їм, а було надано інше місце. Пізніше було освячено перший камінь під будівництво клубу, в фундамент якого закладено подушки та блоки. І це будівництво не велося. А будова нашої церкви, то вже третя по рахунку. Чи дозволить Бог нам Будову? Над цим думала і я.
Лютий місяць 2001року. На дворі по літньому тепла погода. На будову церкви почали возити цеглу будівельну. Борщівський газосклад пожертвував на будову 10 тисяч цегли, а решта закупили у с. Слобідка Заліщицького району. Складати цеглу приходили всі хто тільки міг, навіть зовсім вже старенькі люди. Хочу розповісти про одну жіночку- Павлючок Юстину, яка ледве ходила ногами, а тут стає в шеренгу і сидячи з руки в руки передає цеглу. Вона марила своєю церквою, а мені сказала що як зможе то буде штукатурити її. Але не судилося цій жінці дожити до освячення нашої церкви.
Весною 2001р вирішуємо закінчити будову фундаменту. Наші парафіяни на фундаменті виставляють щити для заливання поясу. Одного дня сходяться люди, виготовляють бетонний розчин і заливають пояс.
Парафіяни виносять велику вдячність всім працівникам Бурдяківського спецкарєру, директору Джосу Володимиру, його заступнику Конету Володимиру, які жертвували на будову храму щебень, камінь та частину піску. Їхня жертва для нас була великою допомогою.
Велика подяка і лісничому Борщівського лісництва Онишку Степану, який жертвував ліс на будову.
Вдячні парафіяни Космацькому Валерію, в цеху якого виготовляли Хрест, який встановили на місці будови та всі вікна для храму.
Велика дяка нашим парафіянам, які ходили по парафіях і збирали пожертви. В людей не було ні свята, ні неділі, Вони знали що на будову потрібні кошти і жертвуючи своїм часом, здоров’ям ішли збирати пожертви, бо тільки на пожертвах будувався храм. Це були люди молоді, середнього та старшого віку. Я назвала б кожного поіменно, але скажу що про працю кожного знає Господь Бог, і нехай заплатить сторицею. Збір пожертвувань ми проводили починаючи як тільки зійде сніг і до пізньої осені кожної неділі і свята. Такі пожертви ми проводили по парафіях Борщівського деканату та деяких парафіях Мельнице-Подільського деканату. Хочу відмітити, що пожертви на будову нашого храму парафіяни збирали починаючи з 2000р аж до відкриття храму у 2011р. Та ще на будову надходили окремі пожертви від наших парафіян та парафіян м. Борщів та сусідніх парафій.
Саме будівництво стін храму ми розпочали у 2002р. та будували стіни два роки. Будову стін храму вели будівничі із Бучацького району. Проживали вони у одному із приміщень дитячого садочка.
Коли почалася будова, то наші парафіяни по черзі готовили обіди. Бажання мати свою церкву було таке велике, що навіть люди, які не могли вже по віку готовити обіди, приносили продукти, чи здавали свої кошти на обіди.
2004 року ми розпочинаємо робити деревянну опалубку на церкві, в’язати арматуру. Цю роботу виконували три працівники з Бучацького району. Після виконаних цих робіт потрібно залити бетонні роботи на церкві, а для цього потрібно багато людей, які мали виготовити бетон на низу і подати його краном на верх церкви і там заливати купола та дах. Почали сходитися до церкви люди, які виконувати кожен свою працю. Та ще переживали чи встигнемо зробити це за один день, тому що такі роботи переривати не можна. Дякуючи Господу Богу, цю роботу ми закінчили вже пізно вночі.
В 2005р. на церкві ми робимо купольний деревянний верх під покрівлю церкви. Ці роботи проводилися працівниками з Бучача ціле літо.
Стоїть питання накриття церкви. Церковний комітет вирішує накрити церкву нержавіючою сталлю. На той час парафія налічувала 50 житлових будинків, а кошти для накриття потрібно великі. Тому всі пожертвування були спрямовані тільки на накриття храму, який ми покривали два роки.
Після накриття церкви Амборський Орест, Павлюк Іван, Паляниця Анатолій, Трибель Володимир, Сабадаш Василь виготовили чотири хрести із нержавіючої труби, які потім встановили на куполах церкви та на дзвіниці.
В церкві встановлено вікна.
Ми почали шукати майстрів, які могли проводити штукатурні роботи, але таких великих коштів у нас не було. Порадившись, церковний комітет приймає рішення проводити ці роботи своїми силами. Цей обов’язок взяли на себе голова церковного комітету Павлюк Іван Миколайович, Павлюк Віктор Васильович та Павлюк Ігор Васильович. Було поштукатурено церкву ззовні та зроблено оздоблювальні роботи, також проведено штукатурку в середині церкви і проведено малярні роботи, встановлено деревянні панелі стін.
В церкві проведено опалення, встановлено світильники, зроблено лавки, виготовлено престіл, тетрапот, запрестольний образ Івана Хрестителя, залито бетонні відмостки, площадку перед церквою.
Коли на церкві ішла праця, то до нас часто навідувалися люди, які бодай чимось та хотіли допомогти. Одного разу прийшов не молодий парафіянин з паличкою в руці - Чапак Петро. В розмові каже що дуже хотів би щось після себе залишити, якусь пам’ятку для храму. Він виявив бажання піти по місту та й по організаціях району зібрати гроші на дзвони. Як зараз бачу його перед собою, виходячи з міського автобуса підходить до церкви і якщо можна так сказати “звітує” де був, в якій організації і скільки хто пожертвував. Як цей не молодий чоловік тішився кожній зібраній копійці. Зібрав 26000 грн. на які закуплено два дзвони. Його ім’ям названо один із дзвонів. Було б не справедливо якби я не згадала далі про п. Петра. Коли привезли дзвони, то він був хворий і вийти з хати було важко. Машина з дзвонами, минаючи церкву приїхала до нього додому. Вийшовши на вулицю він з радості плаче, цілує їх. Та невдовзі дзвони плакали за ним і його першого провели в останню дорогу.
На дзвіниці встановлено фігуру монаха, якого виготовив і пожертвував Павлюк Іван, та встановлено чотири годинники, які виготовив Бурнаєв Олексій зі Львова. Один годинник пожертвувала сімя Слободяна Михайла а три інших жертвували Борщівська міська рада, Паляниця Анатолій, Пудлик Юрій, Саранчук Ігор, Трибель Володимир. Кожної години монах рукою дзвонить відповідну годину, а в ночі годинники підсвічуються.
Другим паламарем у церкві було обрано Недокуса Миколу, який довгі роки служив у храмі та сьогодні серед нас його вже не має.
По стану здоров’я Сторожук Ольга відмовляється від посади касира церкви, то вибрано Ковдриш Любу, яка також довгі роки жертвувала свою працю для храму Божого. А в 2008р громада обирає касиром церкви Паляницю Лілю.
Наша церква будувалася. А в каплиці катехидка п. Марія Колдриш проводила працю із дітьми. Кожного року діти приступали до Першої Св.Сповіді та Першого Урочистого Причастя. Діти піснями, віршами, своїм співом та сценками прославляли Бога, Пресвяту Богородицю та святкували свято День Матері а також свято Святого Миколая в тимчасовій каплиці, де малеча від Святого одержувала подарунки.
Молодь церкви читала Хресну дорогу Господа нашого Ісуса Христа.
Парафіяни храму не забували і про тих людей, які вже по хворобі чи старості не можуть відвідувати храм. О. Богдан Боднар часто провідував їх, сповідав та причащав. І Святий Миколай навідував їх, приносячи невеликі подаруночки.
На будову не вистачало коштів. Але на першому плані у нас завжди були люди, яким конче потрібна допомога на лікування. Таким нужденним наша церква завжди приходила на допомогу.
Основні роботи в храмі зроблено і 7 липня 2011р Апостольський Адміністратор Бучацької Єпархії о. Дмитро Григорак у співслужінні із дияконом о. Володимиром Кремзою, о. Богданом Боднаром, священниками Борщівського деканату, дяком Дмитром Стратійчуком та хором Церкви Успіння Пресвятої Богородиці освятили наш храм.
На освячення храму зійшлося чимало парафіян інших парафій. Людській радості не було меж, бо храм Господній випрошений у Бога нашими молитвами, нашою працею на ньому, постійним збором пожертвувань, колядою по нашій та інших парафіях, жертвуванням своїх коштів.
О. Богдан Боднар служив на парафії з 2000 по 2011рік.
На парафію в 2011р було призначено О. Володимира Кремзу. За роки служіння на парафії о.Богдан Боднар служив ще на парафії Церкви Успіння Пресвятої Богородиці, та тому не мав такої можливості служити Служби Божі кожного дня.
З приходом на парафію о. Володимира парафія зовсім змінилася. Кожного дня в церкві служаться Служби Божі, Вечірні, Утрені, Молебні, Акафісти та молитви в різних наміреннях і люди мають можливість приступати кожного дня до сповіді та Святого причастя.
Священник працює в тісній співпраці із вчителями та учнями середньої школи №2, яка знаходиться по сусідству з церквою, разом із дітьми відвідує спортивну школу. Організовуються спортивні змагання між командами інших церков. В недільні та святкові дні до церкви приходять багато молоді і дітей, проводиться катехизація дітей та молоді та різного роду духовні вистави та заходи. В церкві з існуючими спільнотами засновано Вівтарну Дружину, Марійську Дружину, Братство Св. Йосифа.