Село Лешнів мимоволі привертає увагу тих, хто проїздить через нього з Бродів на Берестечко: привертає увагу високими земляними валами древнього городища, християнськими храмами, насамперед костелом – пам’яткою архітектури XVII століття. Його видно за десятки кілометрів.

Село розташоване всього за 6 кілометрів від Радивилівського району, від села Безодня Сестрятинської сільради.

Дві світові війни двадцятого століття прокотилися не бозна-де, а й довкола Лешнева, тут точилися запеклі бої, з артилерійським і гарматним обстрілом, кулеметною і рушничною пальбою. І щоразу костел опинявся немовби на передовій лінії вогню, огортався димом і наражався на осколки від вибухів снарядів.

Перший костел бернардинського монастиря збудували в Лешневі ще в першій половині XVII століття бернардинці, або цистерціанці, – члени католицького монастирського ордену, який особливого поширення в Європі набув із XII – XIII ст. Мацей Лешньовський, каштелян (управитель) белзький, утримував бернардинів у своїх військових відділах як капеланів – духовних наставників. У 1627 р. він вирішив спорудити для них монастир у своєму родовому селі Лешневі. Ще через два роки почалося мурування костелу і зведення дерев’яного кляштора (монастиря). У 1637 р. відбулося урочисте дарування бернардинцям храму, який освятили на честь святого Мацея (Матвія) – адже на честь нього свого часу був охрещений і сам власник села. Споруда зі зміцненими стінами використовувалася не лише як богослужбова, але і як оборонна – під час турецько-татарських набігів на наш край. У ній зберігалася зброя. Тоді оборонним потребам слугували й замки в Бродах, Крупці, Козині, Теслугові, Перенятині та інших населених пунктах.У монастирі жили 12 монахів, згодом – 15. Їм дозволили вільно вирубувати для своїх потреб дерева, користуватися для утримання худоби пасовищами, молоти зерно в млинах.

У 1648 р., під час походу селянсько-козацького війська, загін українських повстанців, вважаючи своїми ворогами польських правителів-католиків, напав на монастир, пограбував його і підпалив. Троє монахів загинули, інші врятувалися втечею.

Невдовзі розпочинається відбудова монастиря, адже вціліли тільки мури. Завдяки впливовим Антонію Бєлецькому і Юзефові Вилижинському розгорнулися масштабні роботи, однак часті турецько-татарські набіги неабияк цьому перешкоджали, спричиняли нові нищення.

Саме із XVII століття в Лешневі збереглися й сфотографовані мною залишки оборонного валу – зі слідами брам та сторожових веж. Тепер ці вали, що влітку заростають травою, нагадують природні пагорби, подекуди вони з ритвинами наших днів – це наслідок чи то дитячих забавок, чи використання землі для господарських потреб.

У 1680 р. реставрацію костелу завершили. А в 1697 р. відбулося освячення новозмурованого кляштора. У цей період при монастирі починає діяти студія риторики, де навчали красномовству.

У 1772 р. у монастирі Лешнева жили 10 капеланів, 3 клірики і 2 брати (монахи). У 1801 році спалахнула пожежа, яка завдала спорудам значної шкоди. Нову відбудову організували Корнель Бреніарський і Симфоріан Гродський.

Ще цікавий факт. У 1848 р. на кладовищі селяни поставили пам’ятник на честь скасування панщини. Його відновили в 1910 р., він зберігся дотепер.

У XIX столітті костел використовувався як парафіяльний. Католицька парафія включала в себе 6 сіл (1300 віруючих). На подальшій долі споруд позначилися пожежі 1881 і 1884 років.

У 1918 – 1919 роках військо Української галицької армії, відступаючи, підірвало склади боєприпасів, які були під стінами монастиря. Як наслідок, істотних пошкоджень зазнали й монастир, і костельна дзвіниця. Довелося зводити нову дзвіницю.

Останній етап діяльності костелу припадає на період Другої світової війни. У 1942 р. він був залишений, не використовувався; у 1944 р., коли поблизу Лешнева пролягала лінія фронту, споруди також зазнали великих руйнувань. Останнє богослужіння біля стін, які стільки пережили, відбулося в 1945 р. Щоправда, іноді католики з округи збиралися до цієї пам’ятки минулого на відзначення церковних свят.

Греко-католицький парох с. Лешнів у лютому 1949 р. був заарештований НКВД за співпрацю із “українськими націоналістами”, судили його закритим судом і засудили на 25 років позбавлення волі з перебуванням у таборах міста Караганди, де вирок було зменшено до 10-ти років. Після звільнення 1955 року, о. Юліан та о. Микола Маркевич (зять о. Юліана) в домі дяка Кліпарчука Володимира таємно відправляли Богослужіння. На Богослужіння сходились не тільки парафіяни села Лешнів але й навколишніх сіл.
У 1963 році о. Юліан був вимушений виїхати з парафії і замешкати у свого онука Мар’яна Маркевича, який працював лікарем у Миколаєві Львівської області. Там він і надалі підпільно продовжував свою пастирську діяльність, як греко-католицький священик.
Отець Юліан Рудкевич (1920-1949) засновник молодіжної організації “Луг” та будинку-читальні “Просвіта”. Сам керував “Просвітою” і навчав молодь Шевченківських віршів та пісень.
Надалі в селі душпастирювали: о. Петро Костюк, о. Ярослав Кащук, о. Олександр Швець, о. Богдан Васькевич, о. Іван Мигаль, о. Ігор Штайко, з 1994 р. – о. Володимир Дідула. Парафіяни провели ремонтно-реставраційні роботи у храмі та облаштували територію навколо церкви.
25 листопада 1997 р. відбулось урочисте повернення частини мощей св. Йосафата до церкви св. Миколая. 17 вересня 2006 р. відбулося святкування 100-річчя Церкви святителя Миколая, підчас якого було освячено новозбудовану капличку на церковному подвір’ї. Щопонеділка в школі проводяться уроки християнської етики. На парафії утворені братства: Матері Божої Неустанної Помочі, “Апостольства молитви”, УМХ. Кожної першої п’ятниці місяця проводяться нічні чування.