Церква Покрови Пресвятої Богородиці знаходиться у центрі села. У всі часи вона була джерелом духовності, навіть в період атеїстичної влади сюди сходилися люди, щоб приклонити свої голови та коліна на знак глибокої віри. Церква побудована ще 1852 року, а посвячена 14 жовтня 1853 року на честь Покрови Пресвятої Богородиці. В її будівництві брали участь: Михайло Филипів, Федір Свірнюк, Максим Федюк, Яків Томенко та інші ґазди. Згідно з документами Львівських фондів Галицької фінансової прокуратури і Галицького намісництва у ІІ пол. XVIIIст. церква була дерев’яною, покрита гонтовим дахом. Поруч була стодола і стайня. У 1901 році замінили гонти бляхою. У 90-х роках церкву обновили місцеві майстри-маляри Микола Дебелко та Мирослав Бойчук. Сучасний іконостас відреставровано у 2007 році.

У різні часи на парафії були священики: о. Григорій Целевич (1761 р.), о. Дмитро Сінгалевич (1832–1835+ рр.), о. Євдокій Романовський (1835–1836; 1836–1882+ рр.), о. Йосиф Харжевський (1882–1907+ рр.), о. Григорій Филипів (1870–1873 рр.), о. Теофіль Кисілевський (1873–1874 рр.), о. Лонгін Баліцький (1880–1882 рр.), о. Олександр Майковський (1907 р.), о. Іван Войнаровський (1908–1909 рр.), о. Михайло Романовський (1909–1936 рр.), о. Микола Кавацюк (1914–1915 рр.), о. Іван Брикович (1915–1916 рр.), о. Яків Жибчин (1916 р.), о. Василь Грицей (1936–1938 рр.), о. Іван Грабовецький (1936–1946 рр.), о. Михайло Дмитерко (1946–1950 рр.), о. Володимир Кучинський (1940–1947 рр.), о. Іван Станецький (1947 р.), о. Роман Жалкевич (1950 р.), о. Петро Вовк (1964–1984 рр.), о. Микола Ужитчак (1984–1988 рр.), о. Михайло Сенеджук (1988–1995 рр.), о. Олег Ткачук (з 1995 р. є парохом в даний час), о. Ігор Куник (1998–2012 рр.), о. Іван Шинкарук (з 2012 р. сотрудник пароха в даний час).

Крім того, із жителів села священиками стали: о. Михайло Дрібнюк (поховано в Коломиї), о. Роман Стефурак (Рафіїл) та о. Павло Томенко, які по сьогоднішній день працюють на ниві духовного життя.

На сільському цвинтарі поховані всі, хто вважав Сопів своєю Батьківщиною.

Усе життя села має духовний супровід церкви. Як в давнину, так і сьогодні люди дбають про святиню, адже кожен куточок її дорогий. Звідси починав свій шлях Богом натхненний нині Верхо́вний Архієпи́скоп-емерит Любоми́р Гузар. Саме тут люди не корилися підпіллю і понад усе боронили свою церкву та віру, а їхні пастирі силою Божого слова підкріплювали вірян. Сьогодні храм є місцем єднання. В цих стінах завжди панує душевний спокій, змінюється світобачення й прищеплюється любов до ближнього. Люди з повагою відносяться один до одного й чудово ладнають, адже знають: якщо Бог всередині, то це видно ззовні. Селяни щонеділі сходяться сюди, щоб віддати належне Богові, звідси вони плекають любов до краю і його традицій. Молодь активно відвідує заходи запропоновані церквою, в тому числі табори й походи в гори. Церковний хор долучається до заходів, фестивалів та концертів, що проводяться на єпархіальному рівні. Кожного року вірячи зі своїм парохом вирушають пішою прощею до Зарваниці, крім того організовують й підтримують поїздки й в інші паломницькі місця. Взимку, на Водохреща тут споруджують на березі річки льодові скульптури, а влітку відбувається молитовна хода селом за врожайність нив. Старожили пам’ятають давні співанки й великодні забави довкола церкви, яких охоче повчають малечу. В Сопові ще багато хороших надбань і традицій. Вас тут завжди зустрінуть гостинно й радісно. Двері нашого храму відкриті для кожного.

У парафії здійснюють активне соціальне служіння.

Тут реалізовують такі ініціативи:

Акції «Допоможи Святому Миколаю прийти до одиноких людей» і «З добротою у серці» за участі школярів Сопівського ліцею.
Допомога одиноким стареньким на Великодні свята (видача великодніх продуктових наборів).
Прийняття і організація харчування для паломників.
Дитячі інтеграційні табори.