Храм Різдва Пресвятої Богородиці збудований 1889 року. Діяв до 1944 року. У зв’язку із політичним загостренням та наростанням воєнних дій мусів припинити свою діяльність. Що є також цікавим, до війни храм був трикупольний, але під час війни, коли німецькі снайпери сиділи в цих куполах, російські війська танками збили два з них (бокові), верхній також був пошкоджений. Пізніше радянська влада переобладнала храм на хімічні і промислові склади. У середині було два поверхи, на яких тримали хімічні добрива, підживлення, цвяхи, дошки і метал.

Великою подією у парафіяльному житті села стало посвячення церковного дзвону весною 1920 року. Дзвін посвячували два священники: місцевий парох о.Яків Краснопера та отець шамбелян Степан Юрик (декан Золочівський 1912-1937 років). Всі ці люди – це віруючі УГКЦ, які пізніше будуть вивезені в Сибір у жовтні 1947 під час чекістсько-військової операції «Захід», що одночасно проводилася по всій Західній Україні. Саме з села Почапи було вивезено на поселення до Сибіру 108 сімей у складі 381 особи. Залишилося лише 28 сімей (82 особи). Одразу на їх місця привезуть таких самих бідних людей які підпали під операцію «Вісла».

Парафія своєї діяльності не припинила, а храм припинив. На православ'я ніхто не переходив, бо місцевий парох помер 1940 року, ще до початку собору.

Зі священників є один уроджинець села Почапи - ксьонз Юзеф Анчарський - римо-католицький священник (1912-2002рр.) Але він до парафіяльного життя не був задіяний, оскільки вже з молодих літ був одразу направлений на римо-католицькі парафії Тернопільщини.

З 1917 до 1940 року довголітнім парохом був о.Яків Краснопера (1861-1940рр.) Він також займав уряд віце декана Глинянського. Помер вірогідно від старості у віці 79 років та похований на місцевому цвинтарі. По смерті отця Якова парафію очолив о.Лев Загульський (1911-1993). Навчався з Мирославом Любачівським. 28 серпня 1941 року був висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким разом зі священомучеником Романом Лиском на парохів села Белзець (сьогодні Гончарівка) і с.Почапи. Був вивезений на Сибір за відмову співпраці з НКВС, а пізніше по смерті Сталіна повернувся на батьківщину.

1989 року за ініціативи пана Володимира Почапського розпочався план реставрації храму. Після зведення куполу, церкву почали розписувати іконописці. З них один мав прізвище Тарнавський.

На початку 1990-го року на парафію був направлений (також по проханню парафіян) о.Богдан Митів. Вже 21 вересня 1991 року по запрошенню владики Іринея Білика храм було освячено. Так і до сьогодні храм виконує свою священну роботу.

З 1992 року адміністратором парафії призначено о.Миколу Місюка, який сповняв своє служіння рівно 25 років.

Від 2017 року уряд пароха села займає о.Павла Іршак. Парафія налічує в собі ціле село, а це є 75 дворів. 2010 року відновлено дзвіницю а 2019-2020 років відновлено фасад і куполи храму. Кожного року при парафії є збір молоді яка очолює вертеп, коляду на другий день свят і щедрування на свято Йордану.