Храм Собору Пресвятої Богородиці був закритий 1961 року при о. Петрі Костюку. Вірні ходили на відправу в с. Лугове і с. Пониковиці.

У Заболотцях, в каплиці на цвинтарі дяк Петро Прийма разом з людьми відправляли вечірні, молебні, акафісти, маївки. Також збиралися на молитву в хаті Ганни Миськів. Із слів п. Ольги Демчишин відомо, що люди самі відчиняли храм, особливо на великі свята і спільно з дяком служили літургії. Останній раз така відправа була на Різдво 1989 року. Після цього церкву забили на глухо цвяхами і аж відкрили офіційно в Великодню П’ятницю 1989 року.

Після відкриття церкви 1989 року, першим священиком був отець Степан Горбовий, згодом о. Петро Мелешко. За нього посвятили місце під майбутню церкву. З 1995 року на парафії душпастирювали: о. Іван Мацієвич, о. Григорій Микитюк, о. Гаврилюк, о. Стасюк, о. Стогняк і о. Петро Настюк. У 1997–1999 роках ? о. Іван Пігура, який налагодив співпрацю зі школою, при ньому заклали фундамент під майбутній храм.

З 1999 душпастирем є о. Ігор Балук. Створене братство “Апостольства молитви”, при школі діє Марійська дружина. Кожної першої п’ятниці місяця служиться Свята година. 29 серпня 2010 р. правлячим архиєреєм Сокальсько-Жовківської єпархії владикою Михаїлом Колтуном освячений храм Собору Пресвятої Богородиці.

Церква Собору Пресвятої Богородиці є нині пам'яткою архітектури і охороняється Законом України. В 1867 році бані церкви були покриті оцинкованим залізом, розписані стіни інтер'єру, а в 1933 році — обновлений монументальний розпис.

Церква дерев'яна, тризрубної форми, трьох купольна. До квадратного в плані центрального зрубу із заходу прилягає менший бабинець з пізніше прибудованими сіньми. Східну частину будівлі завершує квадратний зруб з боковим приміщенням. Церква перекрита трьома шоломовидними банями, увінчаними хрестами. В цілому храм Собору Пресвятої Богородиці є характерним твором народної архітектура галицької школи.

Парафія Заболотців довгий час належала до Олеського деканату.

Після першої світової війни парохом Заболотців був о. Іван Степанів, батько хорунжої Українських Січових Стрільців Олени Степанів-Дашкевич і сотника Української Галицької Армії Ананія Степаніва. Від 1935 року завідателем парафії біу о. Іван Мацієвич, а на кінці 30-их років — о. Григорій Микитюк, колишній парох Гаїв Старобрідських, якого більшовики пізніше заслали до Сибіру. Далі список служителів церкви продовжують оо. Гарвасюк, Стасюк, Кточняк, Костюк. Тут історія церкви переривається, бо у 1964 році храм офіційно було зачинено, а фактично пограбовано і осквернено. Вороння мостило гнізда в обшарпаних банях, гріхотворці робили підпали церкви, і будівля в швидкім часі прийшла в повне запустіння. Виникла загроза її цілковитого знищення.

Лише в 1989 році оновлений храм відчинив свої двері перед парафіянами. Відправляти в церкві почав о. Степан Горбовий. Задзвонили нові дзвони. Було повернуто низку церковних реліквій, але частина з них пропала назавжди. Серед них — рідкісне рукописне Євангеліє з 13 століття.

Заболотчани і рік ювілею села заклали перший камінь під будову нової церкви. Але храм Собору Пресвятої Богородиці, яак належить до найоригінальніших споруд в Україні, повинна оберігатися і шануватися людьми.