Урочисте освячення церкви відбулося на другий день Великодніх свят у 1811 р. За сільськими переказами, її попередницею була сільська церква, розташована неподалік від сучасного приміщення сільської ради. Під час однієї з пожеж вона дуже постраждала. Обгорілу будівлю продали у село Красносільці Золочівського району Львівщини, а іншу, також дерев'яну, перевезли із Залізців. Церква упродовж тривалого періоду підпорядковувалася Золочівському деканатові Львівської архиєпархії УГКЦ. У повоєнний період парафіян Кального на десятки літ радянська влада позбавила права молитися у рідній церкві.

Та люди не віддали на неодноразові вимоги державних функціонерів церковні ключі. Щонеділі у свята таємно відчиняли церкву та самостійно, без священика, молилися, співали церковно-релігійних пісень. На похорони, сповіді хвлрих місцева влада дозволяла привозити священика із сусіднього с. Розгадова. Офіційний дозвіл від державної влади на відновлення у церкві богослужіння отримали восени 1987 р., але у приналежності до РПЦ (Російської Православної Церкви). У 1992 р. громада знову влилася в лоно УГКЦ