Зарваниця — один з двадцятьох найвідоміших у світі Марійських духовних центрів — має давню історію. Народні перекази пов’язують виникнення села зі з’явленням Богоматері одному ченцеві, який, вцілівши після нападу татар на Київ у 1240 р., шукав прихисток у місцині над Стрипою. Місцевість, де його «зарвав» сон, він назвав Зарваницею. Згодом чернець збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері.

Почувши про чудо, до цього місця почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так постала Зарваниця. Перша письмова згадка про село датується 1458 р. Населений пункт розвивався і став містечком.

У 1662–1688 рр. Зарваницю кілька разів спустошували турки і татари. Вони спалили селянські оселі, церкву і монастир. Однак ікону Богородиці вдалося врятувати. Її було перенесено до нової дерев’яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці. В ній примостили і чудотворний образ Розп’ятого Спасителя, якого коронував у 1742 р. Митрополит Атаназій (Шептицький).

У 1754 р. дерев’яна церква згоріла. На місці, де вона стояла, було встановлено хрест. Того ж року неподалік було споруджено храм Пресвятої Трійці і урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. У 1867 р. відбулося коронування Зарваницької чудотворної ікони Богородиці, а святому місцю було надано відпустового значення.

У 1893 р. біля джерела бережанські майстри вимурували каплицю на знак подяки за те, що Зарваницька Матір Божа охоронила місто від мору.

Під час військових подій 1914–1916 рр. було спалено монастир і частину села. Вціліла лише церква.

Велику славу Зарваниця здобула за пароха о. Петра Білинського — історика та богослова, який своєю просвітницькою діяльністю підніс Зарваницю понад усі відпустові місця.

У 1922 р. завдяки щедрій допомозі Митрополита Андрея (Шептицького) було побудовано монастир Святого Івана Хрестителя Студійського уставу. Цей монастир мав свій водяний млин і пекарню. До чудотворної ікони в Зарваниці не один раз приїжджали Митрополит Шептицький і згодом Патріарх Йосиф (Сліпий).

У 1944 р. було спалено дерев’яну монастирську церкву, через два роки знищено монастир, а в 1961 р. — каплицю. Життєдайне джерело обгородили колючим дротом. У відпустові дні ставили міліцейські заслони. Однак у лісі та в хатах проводилися підпільні Богослужіння.

У 1975 р. із благословення Митрополита Володимира (Стернюка) завідувачем зруйнованої більшовиками церкви у Зарваниці був призначений о. Василь Семенюк. Він водночас став керівником підпільної духовної семінарії. Так тривало аж до перебудови.

23 листопада 1989 р. о. Василь Семенюк спільно із о. Зиновієм Монастирським та о. Іваном Якимівим вперше після 50-річної перерви відправив Службу Божу у місцевій церкві. У 1991 р. з активною допомогою парафіян Зарваниці та навколишніх сіл і семінаристів було відбудовано капличку біля джерела, відремонтовано знищений храм, споруджено біля неї велику каплицю, у якій відправляються під час відпустів Богослужіння, а також Хресну дорогу.

З кожним роком Зарваниця розбудовується. За порівняно короткий час тут відновлено будинок для прочан, споруджено велику трапезну, готель для паломників і співоче поле, зведено великий реколекційний дім, відбудовано монастир Студійського уставу та монастирську церкву, встановлено купіль Святої Анни. Та справжньою перлиною цього святого місця став духовний центр із собором Зарваницької Матері Божої (відзначена у 2005 р. державною премією у галузі архітектури), освячений 22 липня 2000 р. попереднім Главою УГКЦ Блаженнішим Любомиром (Гузаром).

У 2020 році Папа Франциск надав статус Малої Базиліки Собору Зарваницької Матері Божої.