Релігійна громада с. Поториця почала будувати храм Преображення Господнього у 1901-1909 роках. Крім громади села величезну допомогу в будові храму надавав граф Дідушицький, який на цей час мав маєток у с. Поториця. Розписувати церкву розпочали десь приблизно в 1932-1934 роках, за розписами мистця Осінчука. Закінчили розпис перед війною.

Першим настоятелем храму був отець Вергун із м. Сокаля. Потім настоятелем був о. Микола Панас (приблизно 1936 р.). При церкві працювала захоронка, де сестри монахині опікувались дітьми і навчали релігії: сестра Касіяна і сестра настоятелька. У війну 1941 р. під час бомбардування було пошкоджено два куполи. В часі війни і до 1946 р. богослуження проводились літом біля церкви, а зимою у читальні-клубі. Коли прийшло насильне православ’я, то громада збиралась на подвір’ї біля церкви з дяком Петром Бабським і відправляли Молебні. На богослужіння ходили в м. Сокаль. За радянських часів, коли секретарем комуністичної партії у Сокальському районі був товариш Тимофій Махоньок, а головою колгоспу “Дружба” у селі Поториця став колишній партизан “З’єднання Медведєва” товариш Михайло Федотов, то вони удвох вирішили зруйнувати храм, а на його місці збудувати будинок культури. Довели своє рішення до голови С/р п. Петра Шклянки і примусили дати рішення від Сільради. Одного літнього дня 1964 року, загнали трактор під церкву, то тільки одна п. Параня Новосад впала перед трактором, щоб не їхав валити церкву, але він її об’їхав і стали робити страшну справу. Підривники розповідали, що за цей час, що потрачено на підривання церкви, вони були б розмінували половину м. Червонограда. Такою міцною і якісною була споруда. Багато людей плачучи побігли до найстарішого односельчанина Івана Козири, якому на цей час було 90 років. Люди плакали, просили поради. Дядько Іван сказав: “Не плачте діти, на це місце буде дві церкви”. Чи в такий час вимовив, чи так Бог покарав наше село Поториця за зруйнований храм, адже ні в одному селі району так по-варварськи не було знищено храм.

У 1989 р., коли греко-католицька церква почала виходити з підпілля, зібралися мешканці села і вирішили будувати церкву таку, як була колись. Першим каменем зіткнення в громаді став вибір місця. Другим каменем зіткнення у громаді стало те, що люди дізналися у райраді у п. Бобровича О. К. про те, що двадцятка на чолі п. Щеп’яка взяла дозвіл у Москві на будову РПЦ. У зв’язку з тим утворилося дві громади. Однак, громада яка брала дозвіл на будівництво православного храму вирішила перейти в лоно Греко-Католицької Церкви. В результаті цих непорозумінь і одна і друга громада розпочали будівництво храмів.

З 1990 р. по 20. 08. 1992 р. парохію обслуговували отці Василіяни – о. Мар’ян Чернега і о. Єронім Кокоцький. Отці вміли згуртувати молодь і малих дітей. У великі свята приїжджали молоді монахи, які своїми співами зворушували парафіян. У розвитку нашої парохії велику допомогу надавав отець Йосафат Воротняк. Для катехизації і підготовки дітей до Першого причастя приїжджали сестри-монахині. 20. 08. 1992 р. Блаженніший Мирослав Кардинал Іван Кардинал Любачівський поручив духовну опіку нашої церкви о. Богдану Гою. Згодом парафію обслуговували інші священики деканату.

Літом 1996 р. нашу парафію очолив о. Петро Фецюх. Після трагічної смерті отця нашу парафію обслуговували отці із Сокальської церкви Петра і Павла, о. Михайло та о. Володимир Августовський. 27. 03. 2005 р. у парафію прийшов о. Андрій Палюх. З вересня 2010 року настоятелем храму є о. Роман Синицький, канцлер Сокальсько-Жовківської єпархії.