У ХVIII столітті парафія належала до Осердова (нині Польща). У храмі служили о. Іван Білевич (1830 р.), о. Матей Дмоховський (1879 р.), о. Мирон Лазоришак (1909 р.), о. Іван Голічек (1930-1934), якого ще старші жителі села добре пам’ятають.

У 1946 р., внаслідок ліквідації УГКЦ, храм використовувався як колгоспна комора. Парафіяни не бажали приєднуватися до Московської Церкви, тому запрошували греко-католицьких священиків: о. Михайла Шевчишина, о. І. Богуна, о. М. Чернегу та ін. Привозила їх сестра-монахиня Лук’яна (Притула). Служили підпільно, переважно у хаті брата сестри Лук’яни - Михайла Притули.

Коли 1990 р. відкрили церкву, духовними наставниками гомади були: православний священик із с. Низи о. Михайло Комбель (9 місяців), греко-католицький священик о. Бігун (4-6 місяців), з 1991 р. о. Ливочко Петро. За нього громада розділилася на православну і греко-католицьку. Тоді греко-католиками опікувався монах з монастиря м. Червонограда о. Григорій, ЧСВВ. Після о. Григорія на парафії служив о. Дмитро Дмитраш. З 1998 р. о. Василь Партика.
Спільними зусиллями парафіян було розпочато ремонт і реставрацію храму, на чолі зі старшим братчиком Миколою Мамрохою. Найбільше до відкриття і відновленню храму спричинилися: Ярослав Сайчук, Михайло Войтович, Ярослав Харко (виготовив іконостас, престіл і тетрапод), Кругляк Володимир (виготовляв вироби з дерева), Михайло Зядик (вироби із заліза), Зеновій Любий (завершив виготовлення чаші, дискоса, а також виготовив хрести до хоругов), Степан Лотоцький, Василь Наумчак, Іван Калинець, Петро Войтович, Іван Щурко, Михайло Олійник, Іван Притула, Іван Шимків та його син Богдан, Ярослав Ліщишин.