Вперше церква згадується у документах 1564-1565 рр. У 1638-1658 рр. в селі існував монастир, ліквідований у 1784 р. Попередня дерев'яна тризрубна одноверха церква походила з кінця XVII ст., в документах 1803 року згадується як аварійна. У 1900 р. збудовано існуючий дерев'яний храм, який в радянський час не був зачиненим.

Церкву поставили у не зовсім зручному для домашівчан місці - аж на західній околиці села, при дорозі до с.Діброва. Будівля знаходиться на просторій відкритій ділянці, там же бачив прожектори освітлення. На фото 1992 р. видно як навколо церкви росте стіна з дерев, а ще на стінах церкви висять багато зображень на релігійну тему. Тепер цього не побачите.

Вхід на церковне подвір'я через накриті ворота. Святиня досить велика, тризрубна, підвалини опираються на бетонний фундамент. Чималий вівтар гранчастої форми має з півночі та півдня прибудовані ризниці. Через розміри церкви та її класичну орієнтацію (вівтарем на схід, але й заходять на подвір'я також зі сходу) головний вхід у церкву для зручності зробили у північній стіні нави у вигляді зашкленого ганку.

А ось присінок з дверима, який традиційно прибудований до західної стіни бабинця у даному випадку служить додатковим виходом. Будівля оточена піддашшям, стіни під яким вертикально шальовані дошками, над ним - дошками з лиштвами. Кути стін підкреслені білим. Вікна церкви чомусь невеликих розмірів, по боках мають декоративні вставки, зверху - дашки.

Будівлю завершують три великі світлові восьмерики (над навою більший), стіни яких чимось оббиті (матеріал важко визначити). Восьмерики накриті банями з ліхтарями та маківками. Покриття дахів як і стін вимагає пофарбування. На захід від святині знаходиться дерев'яна двоярусна дзвіниця накрита пірамідальним дахом. Її нижній ярус оббудований по периметру, на верхньому закрили підсябиття.

До 1946 року церква належала до греко-католицької громади. Після рішення Львівського псевдособору місцева влада дала вказівку закрити церкву або переписати на РПЦ МП. Люди неохоче погодилися перейти до іншої конфесії, але їхній парох пообіцяв, що буде таємно відправляти Службу Божу – “по-католицьки”. Коли церква вийшла з підпілля, то священик заявив, про належність до МП, хоча в той час багато священиків повернулися до лона Вселенської Церкви. Стався розкол громади. Більша частина громади, за їхніми словами, з поваги до священика залишилася з ним, а інша – зареєструвала УГКЦ і їм надали нового священика о. Василя Білецького, який перебував на парафії до листопада 1995 року. Після нього служив о. Тарас Лукачик до серпня 2001 року. Від 2001 р. і до нині на службі перебуває о. Степан Марцінковський.

Служіння в церкві проводиться почергово, але утриманням її займається переважно греко-католицька громада, тому що інша конфесія (МП) вважає, що церква на них не зареєстрована. Громада УГКЦ налічує близько 70 дворів, які активно співпрацюють із священиком. Молоді в селі залишилося дуже мало, але вона намагається брати активну участь у житті церкви.