До Львівського псевдособору 1946 р. мешканці с. Куличків були дуже дружні. 1946 р. громада не погодилася перейти на “православ’я”, тому церкву закрили. Але це було значно пізніше, бо, як свідчать парафіяни, в 1955-1957 роках парафію обслуговував о. Криса (імені не знають). Хоч о. Криса був з тих священиків, що підписали “православ’я”, але він служив у греко-католицькому обряді, тобто згадував Папу Римського і єпископа УГКЦ. У 1958-1961 роках на парафії служив греко-католицький священик о. Степан Кошіль. Саме в нашій церкві першу Службу Божу відслужив у 1959 р. о. Василь Вороновський. З 1961 р. парафіяни с. Куличків не мали постійного священика. З цього часу мешканці с. Куличків розділилася на дві частини. Одна частина села почала ходити до православної церкви в сусіднє село Низи, а інші привозили греко-католицького священика. Таким священиком, який найбільше піклувався нашим селом був о. Петро Пиріжок. Інколи приїжджали з ним і інші греко-католицькі священики: о. Миколай (назвали “Білий”), о. “Соловей” (мав дуже гарний голос), та інші.

Хоч церкву радянська влада закрила, але люди мали ключі від церкви і час від часу самі відкривали і в ній молились. Найчастіше відмикав церкву Федір Остапів, який був паламарем. Були два дяки: Зарівний Василь і Демків Іван. Люди сходилися на Богослужіння. Бувало, люди в неділю зійдуться до церкви, відспівають Утреню, уже закінчують співати Службу Божу, і тут до церкви заходить греко-католицький священик. Тоді Служба Божа починалася спочатку. Було тоді багато до св. Сповіді. Люди не розходилися. Ніхто не поспішав додому. Не одна потім господиня казала, що “худібка на обід не доєна”, але цим не журилися, раділи, що село відвідав священик.

Але влада робила своє: все частіше вимагали “підписати православіє”. Потрібно віддати належне голові сільради, Бернадюкові Андрію. Він часто попереджав, коли мали приїхати з району. Тоді люди церкву не відмикали, а молилися в сінках. Кілька разів бувало так, що під церквою стояли солдати і машини з зерном бо хотіли з церкви зробити склад, але Господь Бог стеріг нашу церкву. Переважно це робилося у той час, коли люди працювали на колгоспному полі. Але люди пильнували церкву. Як тільки таке траплялося, зразу дзвонили у церковні дзвони і люди з поля спішили до церкви і не дозволяли її сплюндрувати. Особливо людям давав знати про небезпеку мешканець села Іван Ващишин, який працював трактористом. Під час однієї такої “облави” почав дзвонити у церковний дзвін, але його відігнали. Тоді він почав бити в залізну шину (так скликали на колгоспні збори). Люди швидко збіглися і оборонили свою церкву. Кілька людей за свою церкву були арештовані на 15 діб.

На початку 80-х років була сесія сільської ради, на якій районне керівництво хотіло затвердити рішення про відкриття в церкві музею. Сесія проходила в залі клубу, а в коридорі і на дворі стояли майже всі мешканці села. Коли секретар прочитала уже готове сфабриковане рішення, люди “ринули” в зал і запротестували. Сесія була зірвана. Головою сільської ради був тоді Остапів Михайло Федорович, а секретарем – Зарівна Марія Володимирівна, яка повідомила людей про сфабриковане рішення.

Одного дня приїхали до паламаря Остапова Федора і вимагали віддати ключі від церкви. Він сказав: “Не маю”, кинув у криницю і каже: “Лізьте і шукайте”. Його зарештували, а в районній газеті з’явилася стаття, де згадувалися всі його “гріхи”, тобто “облили брудом”. З того часу церкву перестали відмикати. Люди сходилися молитися на церковне подвір’я, в сінках тільки ставили стіл і на столі ікону Пресвятої Богородиці. Рідко коли приїздили греко-католицькі священики, а як приїздили, то служили таємно, в хаті Остапіва Федора. Саме в його хаті о. Петро Пиріжок та інші священики служили Службу Божу та необхідні “треби”.

Так було до 1989 р. і саме в цьому році церкву влада відкрила – як православну та поручили обслуговувати православному священику із сусіднього села Низи. Але це тривало недовго. Бо люди, які вистраждали за свою Церкву, швидко добилися, щоб церква була греко-католицька. Особливо, причинилися до цієї доброї справи такі мешканці села Куличків: Параскева Руда, Марта Руда, Параскева Ващишин, Ксеня Василюк та інші. Отже, серйозних міжконфесійних конфліктів не було, але суперечки були, так що треба було певний час сторожувати церкву. Спочатку, за короткий час після відкриття церкви, завдяки вищеперечисленим особам, приїжджав зі Львова о. Мирон (прізвища не знають). У 1990-1992 роках обслуговував греко-католицьку громаду о. Микола Кук, ЧСВВ. По тому, починаючи з кінця 1992 р., кілька місяців обслуговував парафію о. Петро Якимець зі с. Сілець. А потім кілька місяців опікувався парафією о. Володимир Юськів з м. Великі Мости. З 25 липня 1993 р. по сьогоднішній день опікується громадою с. Куличків о. Іван Копровський. У неділю 25 липня 1993 р. о. Микола Кук, ЧСВВ і о. Володимир Юськів урочисто в церкві с. Куличків передали в опіку парафію Церкви св. влкмуч. Параскеви-П’ятниці отцеві Іванові Копровському.

З 2008 р. на парафії діє церковне братство “Апостольство молитви”. У 1994 р. обране церковне братство, яке піклується про свою церкву. Урочисто святкували 400-ліття Берестейського Єднання, 2000-ліття Різдва Христового. 21 вересня 2009 р. – освячено статую Пресвятої Богородиці, встановленої в центрі села. Парафія урочисто зустрічала чудотворну ікону Матері Божої Кристинопільської, Матері Божої Зарваницької, мощі преп. Йосафати Гордашевської.