Монастир Різдва Івана Хрестителя (с. Краснопуща, Тернопільська обл.)

Краснопущанський василіанський монастир був заснований 20 грудня 1664 р. відповідно до Грамоти Львівського єпископа Арсенія (Желіборського). Основоположниками нового монастиря були ченці Варлаам і Теодосій, а фундатором польський король Ян Собеський. Краснопущанська чернеча обитель була включена до Василіанського чину в 1739 р., а в 1780 р. ввійшла до Галицької провінції ЧСВВ Найсвятішого Спасителя.

Сьогоднішній монастир було побудовано у 1776–1786 рр. Перша монастирська церква, яка була дерев’яною, згоріла влітку 1899 р. Нову муровану церкву Різдва Івана Хрестителя звели аж у 1906 р., а монастир відновили в 1910 р.

Протягом тривалого часу — з кінця ХIХ ст. і до 30-х років ХХ ст. — Краснопущанська чернеча обитель була провідним релігійно-просвітницьким центром краю. Ченці монастиря вели не тільки душпастирську, а й культурно-просвітницьку діяльність, заснували читальню «Просвіта» і товариство «Січ». При монастирі була велика бібліотека, в якій у різний час працювали відомі українські письменники, поети і вчені: Іван Франко, Богдан Лепкий, Василь Щурат, Роман Купчинський та інші.

У 1934 р., за рішенням Митрополита Андрея (Шептицького), до монастиря у Краснопущі з великими урочистостями було перенесено із Львівського монастиря Святого Онуфрія чудотворну ікону Богородиці. Історія цієї ікони починається з Віцинської чернечої обителі (неподалік м. Перемишлян на Львівщині), де вона прославилася багатьма чудами ще в першій половині ХVIII ст. На основі висновків Духовної комісії єпископська консисторія Грамотою від 6 червня 1706 р. проголосила Віцинську ікону Богородиці чудотворною. Після великої пожежі 1846 р., яка знищила Віцинський монастир, вцілілу ікону перенесли до львівського монастиря Святого Онуфрія.

Після ліквідації Краснопущанського монастиря у 1946 р. його приміщення використовували для психоневрологічного диспансеру. А церкву Різдва Івана Хрестителя перебудували, зробивши її двоповерховою: на першому розмістили їдальню (там, де стояв престол із Святими Тайнами, була кухня!), а на другому — клуб. Величавий іконостас монастирської церкви розібрали і передали до церкви с. Вербів, що біля Бережан (там він є до сьогодні). Фігуру Божої Матері місцеві войовничі атеїсти розбили, дерев’яну каплицю спалили. Чудотворну ікону Богородиці врятував від наруги дяк місцевої церкви Михайло Лещук, який переховував її у своєї сестри.

Церкву та мале крило монастиря віддали отцям василіанам у 1990 р. Тоді ж повернулася до храму і Віцинська чудотворна ікона Богородиці. Тисячі побожних прочан приходять вшанувати її на багатолюдні відпусти, що відбуваються в останню неділю травня — на храмовий празник Різдва Івана Хрестителя, а також в усі богородичні свята. Ікону прикрашають десятки срібних дарів-вот, які є знаками подяки за благодаті, що зійшли на побожних вірних.

Перелік