Колись давно в місті була Василіянська церква, яка згоріла 1780 року. У 1855-1857 роках коштом Пелагії і Стефанія Жуковських була збудована нова цегляна церква. В нагороду за це Стефаній Жуковський отримав від Папи Хрест.

У 1933-1936 роках був поновлений розпис храму митцем Дем’яном Горняткевичем. Новий престіл посвятив 24 червня 1936 р. єпископ Перемиський Йосафат Коциловський. У цей день він промовив такі слова: “Ваша церква може стати єпископською катедрою”. Із спогадів о. Юрія Менцінського: “12 квітня 1946 року після Літургії передшеосвячених дарів НКВДисти обступили обійстя священика, він заховався під самим склепінням середньої бані церкви і прожив там з їмостю читири тижні. Їхнім “ангелем хоронителем” була Настуня Сярчинська”.

Угнів удостоївся тим, що є рідною землею блаженного Мученика Северіяна, який поніс мученицьку смерть за Христову віру у Дрогобицькій тюрмі. З Угнева походить коріння Владики Василя Лостена, який служить зараз у США. Слава Угнева здобувалась кров’ю і терпінням. Людей переслідували, виселяли, але вони не втрачали надію на Боже милосердя.

Під час операції “ВІСЛА” корінне населення було виселене, церква закрита і використовувалась, як складське приміщення. Таємно служив лише один священик із сестрами-служебницями із Михайлівки. За радянської влади переслідування були настільки жорстокими, що навіть не дозволили внести до храму тіло покійного отця, колишнього угнівчанина, якого привезли зі Львова. За те, що внесли домовину на церковне подвір’я, о. Степана Нечипора, що був парохом Угнева (УПЦ), КДБ викликало на “співбесіду”.

Стараннями і терпінням вірних УГКЦ м. Угнева 1991 року була зареєстрована греко-католицька громада. Але доступу до храму не було. Служили у приватних домах або біля воріт церкви, які теж були замкнені.
24 червня 1992 року розпорядженнями представника президента України п. Давимуки, було вирішено передати храм греко-католицькій громаді. Парафіяни згадують: “Страшно було пережити ті часи. Які приниження, погрози і зневаги ми переносили, особливо коли приїхала на передачу храму міліція аж із 5-ти районів (5 великих автобусів). Та все даремно – до храму нас не допустили. І в дощ, і в спеку ми відправляли надворі. Приїжджали до нас священики із Червонограда (отці Василіяни, о. Мар’ян Чернега та інші). Крім цього, опікувався нашою громадою о. Василь Білецький”.

З 1994 р. по 2000 р., духовним настоятелем громади був о. Михайло Левицький. З серпня 1994 р. храм передано на почергове користування з РПЦ (на чолі з о. Богданом Паращаком). Але й на нинішній день вірні не почувають себе вільними у своєму храмі. Не може лежати образ серця Ісусового на тетраподі. Найсвятіші Тайни не мають місця в кивоті на престолі.

У 1994 р., на пам’ятку 50-ї річниці смерті митрополита Андрея Шептицького освячено хрест, який виготовив Василь Дикий. У січні 1995 р. створено братство Матері Божої Неустанної помочі. У грудні 1996 року о. В. Вороновський освятив камінь під каплицю, яка була збудована силами громади.

У 1996 році до відзначення виселення угнівчан, поруч із церквою освячено дерев’яний хрест. З листопада 2000 р. громадою опікується о. Богдан Гринда.