Після ліквідації УГКЦ, всі церкви в м. Белз були закриті. Досить жорстоко переслідувалися вірні, але діяльність церкви продовжувалась у підпілі.

За свідченнями свідка цих часів п. Ганни Какалюк, за часів підпілля на белзьких землях ревно і без остраху служили людям такі священики: о. Євген Котик, о. Євген (прізвище невідоме), о. Петро Городецький, о. Роман Каспришин, о. Михайло Лапачак, о. Василь Вороновський, о. Ігор Возняк ЧНІ (тепер архієпископ Львівський), о. Степан Меньок ЧНІ (екзарх Донецько-Харківський), о. Михайло Шевчишин (ЧНІ), о. Іван Юськів, о. Петро Пиріжок.

Святі Літургії переважно служили в приватних будинках п. Ганни Какалюк та п. Павла Піха. У кінці 80-х на початку 90-х років, коли наша Церква почала заявляти про своє існування, що вона є живою і діючою, також почалася віднова громади УГКЦ і в місті Белзі. Було відновлено церкву св. Параскеви (на цвинтарі), де першу Літургію відслужив о. Степан Меньок (7 квітня 1990 року). Згодом було відкрито церкву перенесення мощей св. Миколая (костел оо. Домініканів).

З часом до лона греко-католицької церкви пригорталися люди і парафія почала повноцінне, плідне життя за проповідництвом відданих служителів Богові і людям, а саме: о. Михайла Шевчишина, о. Михайла Левицького, о. Михайла Паталая, о. Олексія Яворського (з 2005 р. до нині).

Проводиться багато заходів для духовного піднесення людей, відновлення любові до Бога і до ближнього: місії, реколекції для молоді і дорослих; праця з дітьми; 1994 р. – місії, які проводили отці ЧСВВ; з 1996 р. – образ Белзької Матері Божої передавався від хати до хати; 11. 12. 2005 р. – повернення копії Белзької Матері Божої з м. Ченстохова до м. Белза в каплицю св. Валентина (на Замочку), де вона і зберігається.

У травні 2006 р. на парафії були мощі бл. Миколая Чернецького, а 5 серпня 2006 р. відбувся І Всеукраїнський з’їзд спільноти “Матері в молитві”.
11-12 серпня – були привезені для почитання мощі Лаврентії та Олімпії.