Монастир отців Василіян був відомий у Володимир-Волинському ще в далекому 1784 році після того, як було зліквідовано орден Єзуїтів. Костел і монастир, що належали отцям Єзуїтам ( в даний час костел і монастир належать УПЦ КП) було передано отцям Василіянам, які виконували душпастирську й освітню працю в місті до 1840 року. Опісля, внаслідок насильного псевдо воз'єднанння Унійної Церкви з Православною (Московської юрездикції), власність отців Василіян було передано православній конфесії.

1 жовтня 1992 року Глава УГКЦ Кардинал Мирослав-Іван Любачівський, дає згоду і благословення на заснування та побудову монастиря і церкви святого священомученика Йосафата на місці, де колись стояла церква св. Параскевії (в якій св. Йосафат прийняв Таїнство Хрещення). Однак на заваді реалізації цього плану стали численні політичні та бюрократичні перипетії. З подібних причин не вдалось також повернути колишній василіянський монастир побудований Єзуїтами, який сьогодні належить УПЦ КП. Тож за подальшим клопотанням вищих настоятелів василіянського чину і за сприяння чисельної родини Мельників, дім котрих в підпіллю служив монастирем, церквою і семінарією, вдалося отримати колишню лютеранську кірху (побудовану в кінці ХІХ ст.) та помешкання в якому проживав лютеранський пастор. Саме тому на даний час ця Кірха та дім пастора являються церквою і монастирем св. Йосафата. Тож 23 вересня 1996 року Кир Любомир Гузар дав своє благословення на існування у Володимирі-Волинському монастиря Чину Св. Василія Великого.