Під час перебування УГКЦ в підпіллі парафіяльна церква Покрови Пресвятої Борогородиці с. Старгород була закрита владою. Священиками до 1946 року були: о. Роман Осмак, о. Петро Гардибала, о. Сидорак, які вели велику просвітницьку діяльність, пропагували тверезий спосіб життя. В 1946 році о. Сидора разом з парафіянами примусово переселили в Тернопільську область. Храм закрили.

Коли мешканці Старгорода 1951 року почали повертатись на рідну землю, радянська влада не дозволила відкрити церкву. Старгородці мусили ходити до православної церкви с. Хороброва та с. Литовежа. У своєму селі побожні жінки виставили під церквою святий образ, збиралися на молитву, правили маївки.

У 70-х роках старгородці почали добиватися відкриття своєї церкви, але зустріли шалений опір місцевої та районної влади. Делегації від мешканців села їздили до Львова, Києва, писали листи у всі інстанції, та все марно.

У 1978 р. хтсь зі села відкрив замок на церкві, де розміщувався склад, і жінки самовільно взялися за наведення порядку: помили підлогу, прибрали, почали прикрашати стіни килимами, вішали образи, рушники. Тоді в церкві почалась молитва. А далі події розвивались так, що дехто порівнював їх з 1946 р. Приїхав автобус міліції, пожежна, районні партійні і силові керівники, місцеві партійні активісти. Вони почали зривати все зі стін і носити в автобус. Захищати святиню збіглися всі, хто був у селі: жінки голосили, стояв страшний крик. Але це не допомогло. З храму забрали все, що можна було винести і завезли зерно, а тоді замкнули його на кілька замків. Сільських дружинників заставляли чергувати біля церкви, щоб не було знову “самовільного захвату”. Більшість людей шукали різних причин, аби не виконувати цих доручень.

Мешканці села не змирилися, і аж до 1989 року боролися за свою церкву. Коли почалася “горбачовська відлига”, делегації з села знову почали оббивати пороги високих чинів району, області, столиці. Не хотіли дозволити відкриття церкви, доводили, що її приміщення в аварійному стані, залякували, шукали інші причини. Але старгородці добилися свого. І вже 1987 року почалися реставраційні роботи. Люди за свої кошти купували будівельні матеріали, платили майстрам, художникам, самі працювали, допомагали хто чим міг. На Великдень 1989 р. у церкві розпочалися Богослужіння. Була зареєстрована релігійна громада УПЦ (20.05.1989 р.). Священики: о. Василь Суслик, о. Фульмас, о. Іван Банах, який під час свого служіння вийшов із Російської Православної Церкви і повернув релігійну громаду до УГКЦ (03. 08. 1990 р.). На парафії служили: о. Орест Рубель, о. Степан Бурко, о. Ігор Ковба.

З 2002 року душпастирює на парафії о. Степан Ділай. У храмі виконаний настінний розпис, проведені ремонтно-реставраційні роботи.

З подякою Богові відзначали 910-річчя села Старгород, 115 -річчя побудови церкви, 20-річчя відновлення Богослужінь у храмі.