Церква Святої Параскеви Тарновської — це найдавніша споруда в селі. На вмонтованій у фундамент церкви кам’яній брилі викарбувало напис: «Перший камінь положено в 1797 р.» і в «Церковному інвентарі» записано: «Церква мурована з каміння і вапна (мергель), побудована в 1798 р., а розширена около 1888 р. такими же матеріалом...». У 1906 році завдяки старанням священника о. Івана Федька церкву і дзвіницю було перекрито цинковою бляхою.

Церква Святої Параскеви Тарновської була досить розкішною. У ній красувався позолочений кивот, два престоли, мосяжні ліхтарі і ліхтарики. Все оте церковне майно було придбане за пожертви горошівських парафіян. Керуючись патріотичними почуттями, свідомі горошівчани, що емігрували до США, подарували церкві рідного села кілька прекрасних хоругв із українською національною символікою. Вони були окрасою церкви аж до 1941 року. Атеїстична влада намагалася закрити церкву, але вірні парафіяни згуртувалися і таки відстояли свою святиню. До 1946 року парафія і храм належали УГКЦ. У 1946—1990 роках — РПЦ. Знову в лоні УГКЦ парафія і храм з 1990 року.

На храмовий празник того ж року на парафію завітав владика Іриней Білик. Урочиста Свята Літургія відбулася у новозбудованій капличці на честь Різдва Пресвятої Богородиці, яку освятив владика. А у 2006 році парафію відвідав архиєпископ Ігор Возьняк і відслужив Святу Літургію.

На парафії діють братства «Матері Божої Неустанної Помочі» і «Серця Христового».

Є фігури Матері Божої та хрести парафіяльного значення. Парафія у власності мас церкву, проборство, нежитлові будинки та катехитичний клас.

Парохи:

• о. Іван Федько,
• о. Іван Левицький,
• о. Клим Зельський (1797),
• о. Ілля Зельський (1849),
• о. Ілля Маяковський (1871),
• о. Олекса Михальович (1872),
• о. Василь Познанський (1875),
• о. Нестор Совицький (1887),
• о. Адам Ласвський (1894),
• о. Василь Яворський (1896),
• о. Олекса Капустянський (1897),
• о. Василь Солевий (1905),
• о. Іван Федюк (1911),
• о. Микола Любович (1912),
• о. Іван Любович (1913),
• о. Тадей Жигалевич (1922),
• о. Михайло Минула (1923),
• о. Тядей Жигалевич (1929),
• о. Василь Попадюк (1923),
• о. Нестор Кисилевський (1939),
• о. Степан Кунавець (1941),
• о. Віктор Бордуляк (1943),
• о. Омелян Чайковський (1947),
• о. Павло Крицький (1990—1991),
• о. Василь Ковальчук (1991—1992),
• о. Олег Шумєлда (1992—1997),
• о. Валерій Кандюк (1997—2001),
• о. Володимир Шрам (з 2001).